Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Голос її був таким сумним, що я не втрималася і перестала терти очі й подивилася на неї. Така маленька, затиснута і нещасна. Мені було її до нестями шкода.

— Удачі! — крикнула їй навіщось у спину, відчуваючи, як людина, що тримала мене за руку, йде, залишивши в повітрі легкий аромат свого тіла.

Тася підійшла до кристала, торкнулася його і, ледь не плачучи, прикрила очі. Вона про щось зосереджено думала, не знаю, так само довго, як я чи довше, але врешті розгублено відпустила кристал і втупилася в нього. У кристалі спалахує яскраве світло, і в ту саму мить Тася перетворюється на вовчицю й одразу ж стрибає донизу з обриву.

Я закричала, кинулася до обриву, але мене схопила Марго і пан Дем’янів .

— Що відбувається?! Пустіть! Навіщо вона... — я збилася, намагаючись вирватися в дикому переляку.

Вона ж була такою нещасною! Її весь час ображали, до того ж у неї не було жодного шансу вибратися з ситуації, що склалася. Невже вона побажала померти? Навіщо? Невже вона так сильно страждала? Чи не означає це, що і для мене є тільки один вихід, такий самий, як у неї, щоб вибратися з цієї вовчої пастки?!

— Марго?! — якось різко звернувся до неї Михайло.

— Дівчинка страждала, я хотіла їй допомогти, — прошепотіла жінка, я втупилася в її винувате обличчя очима. Мені вона щось схоже говорила... Чи це пан Дем’янів , що мені краще померти, намагаючись стати вовчицею?

— Марго! — завив пан Дем’янів  і закрив змучене обличчя руками.

— Що ти зробила, людино, з моєю вовчицею?! — зло проричав, підходячи до нас, Ельнар, ще два вовки з його зграї стояли поруч.

— Я просто розповіла їй казку, — наїжачилася жінка, стаючи до них трохи боком, таким чином, щоб у разі чого відскочити від них.

"Напившись із горя перед новим роком, він став на коліна перед статуєю Білого Вовка — найпершої альфи в цих краях — і, зронивши кров на священний кристал, благав його дати йому другу половину. І Білий Вовк дав йому те, що він просив", — згадала я слова з тієї дивної казки, розказаної нам.

— Яку казку? — запитав пан Дем’янів .

— Нашу, — безжально посміхнулася Марго, немов мстячи своєму чоловікові за щось.

— Де моя вовчиця? — проричав крізь зуби Ельнар.

— Вона попросила в Білого Вовка допомогти знайти свою пару, ось він і виконав її бажання, — трохи розгублено пробурмотів пан Дем’янів .

— Що за маячня?! За нею, швидко! — Ельнар і два інших вовки перетворилися і також зістрибнули в прірву.

Я подивилася на кристал, на ньому залишився кривавий слід від руки Тасі. Адже вона спеціально пішла на бій з Ельнаром, їй треба було, щоб ніхто не звернув уваги на те, що вона торкається кристала закривавленою рукою, обираючи бажання. Така ж була умова в пана Дем’янова. Вона й напилася для цього, зажувавши чимось сильно м'ятним. Наскільки ж сильно вона зневірилася, раз вирішила піти на такий крок?