Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Королева помітила те, чого не побачила я. Узяла сукню, на яку вона вказала, і пішла мыряти. Вона виявилася з довгими мереживними рукавами. При цьому дуже елегантний виріз, що відкриває шию і ключиці. Я навіть підібрала волосся, прибравши його в гульку. Мені відразу воно дуже сподобалося. Корсет ніжно обіймав тіло, спідниця була в міру пишною, такий акуратний дзвіночок.

Вийшла з примірочної. Альфред завмер у захопленні. Одразу зрозуміла, що йому сподобалося.

— Це воно! — із захопленням сказала королева — Бери його. Люба, підбери ще короткі рукавички, теплу накидку і взуття. Прикраси залиш на мене!

Рукавички і теплу накидку мені підібрали тут же. А взуття довелося вибирати вже в іншому відділі. І практично все воно було на високих підборах. Я знайшла дивовижні білі півчобітки, але на занадто високій шпильці. Щоправда, за певну плату мені погодилися виготовити чобітки спеціально для мене на маленькому плоскому каблучку. І такого ж типу одразу замовила і туфельки. Взуття буде готове за два тижні, а через тиждень потрібно буде заїхати на примірку.

Коли сіли в машину, Альфред сказав:

— Завтра поїдемо купувати тобі машину.

Я тільки хмикнула.

— Ну на таксі не накатаєшся. І мені якось більше подобається, коли тебе водій возить — Олегу з Вадимом я довіряю. І напевно Герман теж водити вміє.

— Я теж умію.

— Я пам'ятаю. Просто в тебе той статус у суспільстві, що має бути свій водій.

Я тільки фиркнула.

— Поганяти ти можеш і на байку.

— І то правильно. Тільки поки що на ньому холодно. Хочеш сказати, що ти вже й машину пригледів?

— Ні. Але хочу взяти участь у виборі. Ти не проти?

— А знаєш, буду тільки рада. Отже, у тебе є час із ранку?

— Так.

Думаючи, що зможу купити «дамську машинку» помилялася. Бо Альфред на подібну як була, не погоджувався. Можна подумати це йому на ній їздити. Він вибрав тільки великі «чоловічі машини».

— Ізабелло, не вередуй. Це хороша машина.

— Це щось абсолютно не типове для мене.

— У цьому і вся краса, ти маєш бути непередбачуваною для тих, хто на тебе робить замах.

— Ну якщо дивитися в цьому ключі... Але я вже навіть би погодилася на ту кислотно-жовту машинку.

— Ось вона скоріше очікувана, не через колір, а через тип машини. А те, що я тобі пропоную, для тебе не характерно, тому що це чоловікам подобається. І я все ж хочу, щоб ти за кермо найближчим часом не сідала.

Помітила, як в автосалон зайшов Олег із Вадимом.

— Привіт хлопці, — сказав їм Альфред.

Від нього у формі чути це дивно, хлопці теж одразу напружилися.

— Розслабтеся. Як вам ця машина? Зможете таку водити?

— Шикарна машинка, — із захопленням в очах сказав Вадим, — моя мрія.

— Бачиш, хлопцям теж подобається, — підморгнув Альфред.

Олег теж із любов'ю дивився на машину. Глибоко вдихнула й повільно видихнула.

— Гаразд, згодна. Можна я хоча б спробую за кермо сісти?

Моя охорона відразу сумно зітхнула.

— Я просто спробую. Уже зрозуміла, що ви мене за кермо не пустите.

Сіла, навіть крісло максимально присунула. Ну так собі, почуваюся дитиною за кермом танка. Відсунула водійське крісло і пішла на заднє сидіння. А ось на ньому можна зручно лежати, особливо якщо ноги підігнути.

— Згодна на цю машину, тут ззаду можна цілком комфортно спати.

Зовні почула сміх хлопців. Здається навіть продавець що нас консультував сміявся. Машину оформили за годину. Альфред мене поцілував і поїхав на своїй робочій машині. А ми на новенькій поїхали на завод. На ходу виявилася дуже комфортною. Хочеш лежи, хочеш сиди, в вікно дивись.

— Як вона вам? — запитала у хлопців, Олег був за кермом.

— Мрія, а не машина.

— Ось і добре.

На заводі не могла всидіти на місці, хотілося поїхати в дитячий будинок і подивитися, як там справи.

— Ізо, може, заспокоїшся? — не витримав Антуан.

— Хочу поїхати в дитячий будинок.

— Їдь, бачу, що кортить.

— Знаєш таке відчуття, що я маю там бути.

— Береш когось із хлопців і їдеш. До речі машина хороша, мені сподобалася.

— Угу, Альфред вибирав. Ми, щоправда, ледь не посварилися, коли з'ясовували, хто платитиме.

— Навіщо позбавляєш хлопчика задоволення доглядати за тобою.

— А навіщо йому витрачати накопичені гроші на машину? Я йому сказала, краще нехай кільця купить.

— Ех, Ізо. Кажу тобі як чоловік, ми, якщо любимо, хочемо доглядати за своєю жінкою і купувати їй щось. І якщо дозволяють гроші, то й дорогі покупки нам теж приємно робити. А ти обламуєш його. Привчиш його до того, що все можеш сама собі купити, він тобі потім навіть цукерок не купить.