Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Запала довга пауза. Робін сподівалася, що Страйк скаже, як почувався, коли Шарлотта втягнула його в свій замах на самогубство, а він — очевидно — врятував їй життя, але Страйк просто їв своє каррі.

— Що ж,— промовила нарешті Робін,— знову ж таки, може, в майбутньому обговорюватимемо такі речі, поки в тебе не стався інфаркт через стрес чи ти не вбив людину, яку треба допитати?

Страйк гірко всміхнувся.

— Так. Мабуть, варто спробувати...

Знову опустилася тиша — тиша, як трохи п’яному Страйкові здалася густою, мов мед, солодкою і заспокійливою... але трохи небезпечною, якщо в неї надто зануритися. Переповнений віскі, каяттям і тим сильним почуттям, про яке завжди волів не думати, Страйк хотів щось сказати про доброту Робін і її тактовність, але всі слова здавалися незграбними, негодящими: хотілося частково відкрити їй правду, але правда небезпечна.

Як сказати: слухай, я стараюся не думати про тебе, відколи ти вперше зняла пальто в цьому офісі? Я стараюся не давати імені тому, що відчуваю до тебе, бо вже розумію, що це забагато, а я хочу спокою від того лайна, яке несе за собою кохання. Я хочу бути сам, необтяжений, вільний.

Але я не хочу, щоб ти була з іншим. Не хочу, щоб ще якийсь негідник затягнув тебе в другий шлюб. Мені подобається знати, що лишається можливість — може, колись...

От тільки все піде не так, бо все завжди іде не так, бо якби я був народжений для стабільності, я б уже одружився. А коли все піде не так, я втрачу тебе назавжди... і те, що ми вдвох побудували,— а це буквально єдине, що я маю доброго в житті, це моє покликання, моя гордість, моє найбільше досягнення,— розпадеться, бо я не знайду іншої людини, з якою буде так приємно робити справу, як приємно робити її з тобою, і все потім буде навіки потьмарене спогадами про тебе.

Якби тільки, подумав Страйк, вона могла зазирнути йому в голову й побачити, що там, вона б зрозуміла, наскільки особливе місце посідає у його думках і почуттях. Страйк гадав, що має їй це сказати, але боявся, що коли скаже — то розмова заведе їх на територію, з якої потім буде важко повернутися.

Але всередині в Страйка було більш як півпляшки чистого віскі, і з кожною секундою в ньому піднімався інший настрій. Уперше він спитав себе: а чи справді він хоче навічно лишатися в рішучій самоті?

«Джоані гадає, що ти врешті-решт збіжишся з тією твоєю напарницею. Як її, Робін?»

Усе або нічого. Або пан, або пропав. От тільки ставки в цій грі будуть такі високі, яких ще не було в його житті; значно вищі, ніж на тій студентській вечірці, коли він заговорив до Шарлотти Кемпбелл, бо хай скільки болю це спричинило потім, тоді Страйк ризикував хіба що невеликим приниженням і цікавою байкою.

Робін, яка з’їла стільки каррі, скільки взагалі могла подужати, тепер змирилася з тим, що не почує про почуття Страйка до Шарлотти. Мабуть, не варто було і сподіватися... але так кортіло знати! Чисте віскі, яке вона випила, зробило вечір м’яким і розмитим, ніби в мряці. Робін було трохи сумно. Мабуть, якби не алкоголь, вона б почувалася просто нещасною.

— Гадаю,— сказав Страйк з фаталістичною зухвалістю повітряного акробата, що стрибає у промінь софіта, а внизу тільки чорна пустка,— Ільза і з твого боку намагалася звести нас разом?

Робін у тінях у протилежному кутку кімнати відчула ніби удар електричним струмом. Щоб Страйк навіть натякнув на ідею третьої сторони підштовхнути їх до романтичних стосунків? Безпрецедентно! Хіба вони не поводилися завжди так, ніби нічого подібного нікому навіть на думку на має спасти? Хіба не вдавали, що певних небезпечних моментів ніколи не було — що вона не ходила перед ним у зеленій вечірній сукні й не обіймала його, стоячи у весільній сукні та знаючи, що і в його голові майнула думка про втечу разом?

— Так,— відповіла нарешті вона.— Я боялася... власне, мені було через це ніяково, бо я сама ніколи...

— Ні-ні,— швидко відповів Страйк.— Я б ніколи не подумав, що ти можеш...

Робін чекала, що він скаже ще щось. Раптом вона гостро усвідомила, що на поверх вище є ліжко, а підніматися туди хвилини дві. І подумала — точно як Страйк: усі мої звитяги й жертви опиняться в небезпеці, якщо я дозволю цій розмові звернути кудись не туди. Наші стосунки назавжди затьмарить ця незграбність, ця ніяковість.

Ба гірше, Робін боялася виказати себе. Почуття, в якому вона не зізнавалася ні Метью, ні матері, ні Ільзі, ні самій собі, має і далі лишатися прихованим.

— Вибач,— мовив Страйк.

Про що це він, подумала Робін. Серце шалено калатало; вона ковтнула ще віскі й тільки тоді спитала:

— Чого ти вибачаєшся? Ти ж не...

— Вона ж моя подруга.

— І моя тепер теж,— сказала Робін.— Я... думаю, вона просто не може стриматися. Бачить, що різностатеві друзі ладнають, і...

— Так,— погодився Страйк, нашорошивши вуха: то ось хто вони? Різностатеві друзі? Не бажаючи полишати тему чоловіків і жінок, він мовив: — Ти мені не розповідала, як минулося досудове врегулювання. Як це він так легко погодився, коли стільки часу тягнув?

— Сара вагітна. Вони хочуть одружитися раніше, ніж вона народить... чи, знаючи Сару, поки вона ще зможе влізти в дизайнерську сукню.

— Чорт,— тихо мовив Страйк, не знаючи, чи сильно Робін засмучена. Він не міг витлумачити її тон, не бачив її як слід: в офісі лежала густа тінь, але світло вмикати не хотілося.— А він... ти такого чекала?

— Мабуть, слід було,— відповіла Робін з усмішкою, якої не побачив Страйк, але від якої у неї заболіло розбите обличчя.— Мабуть, їй набридло, що Метью так тягне з розлученням. Коли він хотів завершити роман з нею, вона