Читати книгу - "Чому ти нас зрадив?, Аріна Громова"

Життя тривало.

Кожен день проходив настільки насичено і приносив стільки всього нового, що під вечір я буквально падала від втоми.

Варто було визнати, за час проведений разом з Арсановим, я відвикла вирішувати побутові питання. Багато що виконували слуги в нашому домі.

Тепер усе опинилося на мені.

З'ясувалося, що по моїй квартирі начислені величезні борги за комуналку. Схоже, тітка нічого не платила. Гроші, які я їй регулярно відправляла, витрачала на зовсім інші речі.

Електрика. Газ. Вода. По всьому накопичилися такі суми, від яких у мене округлилися очі.

Добре хоч гроші на оплату знайшлися. Завдяки бандитам.

Я почала шукати роботу. Переглядала різні сайти вакансій. Звісно, скрізь була потрібна освіта, якої в мене не було.

Шкільного атестата явно не вистачить для посади, на якій я зможу отримувати таку зарплату, щоб вистачило на трьох дітей.

Варіанти траплялися, але зарплати були настільки низькими, що навряд чи їх достатньо для однієї людини.

Діти ростуть швидко. Потрібен одяг, взуття. І це тільки самий мінімум. Ще необхідні розвивальні іграшки, книжки.

А далі почнеться дитячий садок, школа. Скрізь будуть потрібні нові витрати.

Це раніше я могла ні про що не замислюватися. У мене і в думках не було, що Давид може настільки цинічно й огидно з нами вчинити. Викинути за лічені секунди.

Я перерахувала валюту. Потім виписала можливі витрати на найближчий рік. Постаралася нічого не упустити.

Грошей могло вистачити на кілька років. Але не можна виключати непередбачені витрати. Сподіватися тільки на суму, яку залишили бандити, буде нерозумно.

Мені треба знайти стабільне джерело доходу.

Звичайно, можна піти на роботу. Яку завгодно посаду вибрати, аби хоч трохи грошей там теж накопичити.

Але існував і інший шлях.

Вступити на заочне відділення, здобути освіту. Вкласти частину суми у власний розвиток.

Я ж і раніше збиралася вчитися, просто не склалося. Відкладала. Потім була впевнена, що займуся освітою, коли малюки підростуть.

Якщо в мене буде диплом, то і з роботою все складеться інакше.

Я почала переглядати сайти університетів, вивчила різні можливості. Найперспективнішою виглядала сфера інформаційних технологій.

Комп'ютери. Програмне забезпечення. Мережі.

Скрізь були потрібні фахівці.

Я відкрила список вступних іспитів.

Математика. Фізика. Із цими дисциплінами в мене проблем не було. Школу я закінчила на відмінно. Але ж минув час...

Хоча на заочне вступити не проблема. Були б гроші. А гроші є.

...

Я вибрала університет і зібрала потрібні документи для вступу.

Молотов допоміг мені знайти хорошу няню, яка могла доглянути за дітьми. Він узагалі постійно підтримував. Сам проявляв ініціативу. Привозив продукти. Купував речі для дому, а іноді й подарунки для малюків.

Сперечатися виявилося марно.

Така ситуація ставила мене в незручне становище. Але без Молотова мені було б дуже важко. Він завжди з'являвся поруч у потрібний момент і все, що робив, ставив у такий спосіб, немов це в порядку речей.

Кілька разів мені телефонував Леонід. Однак розмова в нас не клеїлася. Навряд чи мене тягнуло спілкуватися хоч із кимось, хто пов'язаний із моїм колишнім чоловіком.

Я поїхала в університет, віддала документи і зайшла в ліфт, щоб спуститися вниз. Натиснула потрібну кнопку і дістала телефон, переглядаючи нове повідомлення від няні.

Посміхнулася, побачивши фото моїх малюків.

Кабіна рушила, а потім раптом почулося клацання.

Ліфт застиг. Світло згасло і спалахнуло знову. Але цифрове табло померкло, так і не загорілося знову.

- Ох, що ж це... - почувся жіночий голос поруч.

- Не хвилюйтеся, - пробурмотіла я і повернулася, щоб натиснути на металеву кнопку поруч із динаміком. - Це тимчасові неполадки.

Пролунав приглушений зойк.

Я обернулася і обімліла.

Одразу розуміла, що в ліфті застрягла не одна, боковим зором бачила якусь білявку поруч, коли зробила крок у кабіну, дістаючи телефон із сумки. Але тепер розглянула її.

Дівчина вагітна. Вона накрила живіт долонею і повільно сповзла по стіні вниз, осіла на підлогу. На її світло-блакитній сукні розпливалася кривава пляма.

Я натискала кнопку виклику диспетчера знову і знову. Але ніхто не відповідав. Мене затрясло від хвилювання.

Потрібно допомогти їй.

Але як?