Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на Великій війні 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на Великій війні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на Великій війні" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 164
Перейти на сторінку:
так Священний синод їх би заборонив. А як не заборонив, то можна. Ага, отож приїхав архієрей із почтом, службу відслужив, сіли в садочку за церквою вкусити хліба щоденного. Кагору по келиху налили, тільки архієрей почав хвалити панотця, як почалося. Голоси з-під землі як залунають! Та які голоси! Дурні, аж придуркуваті! І давай просити у Господа порятунку і каятися у гріхах. Той тютюн палив, той у гречку стрибав, той у піст ковбасою ласував, а той межу сусіду підкопував. Тепер страшно їм за гріхи стало, і кричать наче різані, прохають Господа про милість. Панотець аж зблід весь, архієрей на нього грізно дивиться, мовляв, що це за блюзнірство? А я швиденько хамелю-хамелю, в погріб. Вже зрозумів, що спочатку поснули мужики, а тепер прокинулися у темряві, і здалося їм, що потрапили вони у пекло. Полякалися дуже і почали волати про порятунок до Господа нашого на всю силу голосів своїх. А воно ж знаєте, які у мужиків голоси! А як їх там зо два десятки та переляканих добряче, то це взагалі страшне! Це ж як табун коней диких! Як їх зупинити? Тільки хитрістю. То у погребі я заволав, що я від архістратига Михайла, воєводи небесних сил, посланець. І сам архістратиг у Господа за них просить, а вони криками заважають. Якщо не замовкнуть негайно, то відправлять їх до пекла назавжди, розпечені сковороди язиками лизькати. Вмить замовкли мужики, бо до пекла потрапити страшно. І чекали, аж поки архієрей не поїхали до Полтави. Потім ми вже їх випустили, вони вийшли на білий світ і давай хреститися, ноги нам цілувати, бо подумали, що ми їх врятували, з того світу на цей вивели. А я потім спитав панотця, чи немає гріха у тому, що брехав я, казав, що від архістратига Михайла прийшов. А отець каже, що брехня то була на користь і заради втіхи священноначалія, тож не маю я чого хвилюватися. І подарував мені сулію велику свого вишняку, наливочки, яку потім граф допив. Наливка та смачна та безпечна, не те що інші напої.

Ото спитаєте, як таке може бути, що мужики про пекло подумали. То я вам скажу, що у Юхима Трикурки така самогонка, що після неї і рай, і пекло ввижатися може. Кажуть, він туди грибів якихось додає. Ну той, випив я в авто разом із паном штабс-капітаном, згадав про діда Юхима, розповів їх благороді. Іван Іларіонович регочуть і собі розповідають, як колись поверталися з ресторації і побачили на вулиці ведмедя, який заревів і лапи підняв, напасти збирався. Їх благородь не розгубилися, револьвер вихопили і у ведмедя вистрелили. Навмисно цілилися в лапу, щоб не вбивати звірину, може, вона з цирку. Ведмідь упав і несподівано заволав людським голосом, набігло народу, поліцію викликали. Виявилося, що пораненим був купець із Ростова, який повертався з трактиру до готелю. Одягнений був у ведмежу шубу, чим і ввів в оману Івана Іларіоновича, у якого віжки, що тримали уяву, послабшали трохи через шампань та інші шляхетні напої.

Скандал маячів, може б, навіть і тюрма їх благороді загрожувала. Але купець, дізнавшись, у кого штабс-капітан ад’ютантом служить, виявив громадянську мудрість, заяву з поліції забрав, запросив їх благородь до ресторану, багато хмелив і переконував, що жодних претензій не має. Більше того, коли випили добряче, то Іван Іларіонович примусили купця танцювати по-ведмежому і рикати.

— Звідки у торгаша таке варте наслідування чинопочитання? — спитав я у їх благороді.

— А звідти, що великий князь до військових замовлень має стосунок, а за ті замовлення будь-який торгаш хоч ведмедем стане, хоч звіром морським! — пояснив їх благородь.

Отаке ось святобливе начальниколюбство і бажання допомогти нашій армії, що я аж сльозу пустив, і зробилося мені дуже і дуже радісно. Тим часом Іван Іларіонович мені ще налив того ж самого напою, який мене на діда Юхима навів.

— Що се за амброзія і благорозчин у повітрі? — запитав я.

— Це, Ваню, шотландський напій віскі — справжня втіха для чоловіків, сильних духом.

— Чий-чий напій?

— Шотландський. Шотландці — це народ такий, вони при англійцях, наче хохли при росіянах: смішні і підкоряються, але самі по собі, а ще у спідницях ходять.

— Як у спідницях? — здивувався я.

— А так, у картатих. Ото хохли в шароварах ходять, а шотландці — в спідницях.

— Якщо чоловіки у спідницях, то баби в них у чому? — не міг второпати я.

— Про баб не знаю, але народ цікавий. А ти, Ваню, з хохлів же?

— Так точно, ваша благородь!

— Тоді давай вип’ємо, Ваню, за вашу Вкраїну, бо такий вже родючий край! Їхав оце до тебе — і душа раділа!

— На око наші краї — найкращі, бо все тут буяє, радує і до дякування Господа надихає. Не можна за край сей, окрасу імперії, не випити, — промовив я і випив, бо інакше вчинити було — злочин проти Господа і рідного краю.

Тут Іван Іларіонович дістав шоколаду плитку.

— Закусимо, Ваню, довго нам тепер шоколаду німецького не їсти.

— Та чого ж довго? Берлін візьмемо, то вже наїмося! І шоколаду цього, і сосисок, пива нап’ємося, кажуть, воно у німців смачне. А ще німкень за боки пощипаємо!

— І то так, Ваню, і то так, — кивають їх благородь. — Ну, тоді за перемогу нашої зброї над тевтонським варварством!

І як мені за такий тост було не випити, скажіть, Єлизавето Павлівно, як? Звісно, що випив. Або як не випити було за перейменування Берліна в Романовград, а Відня — у Миколаївськ на Дунаї, після того, як їх захоплять наші славні війська! Неможливо було не випити, і я випив, потім ще кілька тостів, не менш величних та захопливих, щоправда, забув, яких саме. Потім щось зі мною сталося, а коли отямився, то виявилося, що стирчу я головою з автомобіля і; так би мовити, з усієї сили їду до Риги. Хоча відбувалося все на вулицях Ромен.

Заліз знову в машину, перед очима все крутиться, нічого не розумію. Коли бачу Івана Іларіоновича. Усміхаються вони, а мені погано!

— Пане штабс-капітане! — кажу йому. — Прошу мене розстріляти за дезертирство, бо замість відбуття на фронт я поїхав до Риги!

— Спокійно, Ваню, без паніки. Ось попий водички. Я теж до Риги з’їздив, тільки з іншого борту. Рига — місто російське, яке ж

1 ... 21 22 23 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на Великій війні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на Великій війні"