Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

Рівно о десятій я забігла в офіс, ледве переводячи подих.

- Доброго ранку, Юля! Клієнт уже прийшов?

- Здрастуйте, Ярославо! Щойно пішов. Прийшов трохи раніше і скасував прийом.

- Скасував? Чому?

- Сама не розумію, в чому річ! Він нічого не пояснив. Просто скасував запис і все. Без пояснення причин.

- Хм... Даремно тільки летіла, як на пожежу. Гаразд, буду в себе.

Дивно. Навіщо було записуватися за тиждень, щоб останньої миті все скасувати? До того ж він міг просто зателефонувати. А тут прийшов, побачив, скасував... Може ситуація вирішилася? Так, віритиму в це… А не в те, що клієнту не вистачило магічного антуражу в моєму салоні…

Я сумна плюхнулась у крісло. А раптом Влад має рацію, і я щось роблю неправильно? Все-таки треба віддати йому належне... Клієнтів він притягує, як магніт. Від його ритуалів панночки аж пищать. Його амулети та талісмани мають великий попит… Що поробиш? Він місцева зірка... Автографи беруть у нього, а не в мене. Та й своїм салоном зобов'язана я йому... Якби не його успіхи, я ніколи не наважилася б кинути все і зайнятися Таро всерйоз. Прозябала б і далі на безперспективній посаді психолога на телебаченні або просиджувала б у схудлому орендованому офісі, сподіваючись, що клієнтів, які бажають отримати консультацію психолога, цього місяця вистачить, щоб сплатити оренду.

А може, це він перебільшує силу свого образу?! Може, клієнтів було б не менше, одягайся він у звичайні светри різних кольорів та джинси? Адже в нього дар! До нього б і так ходили, а він влаштовує цирк зі своїх здібностей. От мені складніше... Я ж не ясновидиця, і не відьма якась... Я таролог. Людина, яка детально вивчила значення карт, їх поєднання і досконало володіє людською психологією. Зробити прогноз для деяких моїх клієнтів можна і без карт. Достатньо лише вникнути в їхню проблему, вловити суть і пояснити людині, звідки ноги ростуть. Карти лише допомагають підключитися до того самого потаємного, прихованого в темряві душі - до підсвідомості, адже з нею спілкуватися найлегше мовою образів. Власне, будучи психологом, я цим і займалася, але свідомих і готових слухати людей було так мало. Мої слова часто пролітали повз вуха або викликали недовіру.

Пам'ятаю, як будучи психологом у школі, я розмовляла з важким підлітком, що прогулював заняття та був схильний до дивіантної поведінки. А потім з його матір'ю - цілком пристойною на вигляд жінкою, яка з сином спілкувалася вже давно виключно криком і з підручними засобами у вигляді качалки або лінійки в руці. Я пояснила їй, що подібні виховні заходи ведуть її сина на вулицю у притон, де він почувається краще і більш потрібним, ніж удома. Я описала їй портрет її чада через двадцять років у фарбах, а та скептично подивилася на мене і сказала:

- Я вам не вірю. Звідки вам знати? Ви ж не ясновидиця!

І тоді я вперше задумалася про те, що багато людей готові божевільні гроші платити всякого роду ясновидцям і сліпо вірити їхнім словам, а до порад дипломованого психолога з блискучими здібностями до психоаналізу ставляться скептично й з недовірою.

Хотілося все кинути та розпочати освоєння якоїсь іншої професії. Подумаєш, п'ять років навчання... Подумаєш, червоний диплом магістра... Але життя саме все розставило по місцях. Хто ж знав, що через рік після того випадку, мені самій знадобиться дипломований психотерапевт.

Перебуваючи під враженням від ранкової сварки з Владом, я намагалася зібратися з думками і зосередитися. Навіть курильну суміш використовувала, яка, за словами мого благовірного-мага, очищає свідомість від поганих думок та негативних емоцій. Ну-ну! Перевіримо.

Масажуючи скроні, я слухала легку приємну музику. Аромат сандала з нотками м'яти огортав мене. Я вдихала пахощі, уявляючи, як тонкий струмок диму через ніс потрапляє в голову і обіймає всі думки, виштовхує дискомфорт. Хмара заповнювала всю мою свідомість, витісняючи зайве, і мені справді стало легше. Дихання сповільнилося, серцебиття більше не пульсувало у скронях, напруга пішла з тіла, і я парила десь під стелею – легка та невагома – у хмаринці сандалового диму, поки стукіт у двері не опустив мене назад у крісло.

- Ярославо, клієнтка вже прийшла, - вкрадливо сказала Юля після невеликої паузи, коли я розплющила очі.

- Добре. Нехай заходить, - кивнула я, струсивши плечима, немов скидала з себе залишки невагомості, в якій так легко і комфортно було парити.