Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

— Понюхай, скурвий сину!

Швейк понюхав і зауважив:

— Таким кулаком я б не хотів дістати в ніс, відгонить цвинтарем.

Спокійна, розсудлива мова Швейка сподобалася тюремному наглядачеві.

— Ану, — сказав він, штовхнувши Швейка в живіт, — стій струнко. Що в тебе у кишенях? Якщо маєш сигарету, можеш залишити, а гроші давай сюди, щоб не вкрали. Більше нема? Справді нема? Тільки не бреши! За брехню карають!

— Куди його? — спитав фельдфебель Ржепа.

— Запакуємо в шістнадцяту, — вирішив тюремний наглядач, — до тих, у підштанках. Хіба не бачите, що написав на паперах пан капітан Лінгардт: «Streng behüten, beobachten»[71]. — Так, так, — урочисто заявив він Швейкові, — з бандитами треба по-бандитському. Якщо хтось бунтується, ми затягуємо його до одиночки, там переламуємо йому всі ребра і залишаємо, хай лежить, поки не здохне. Це наше право. Так ми зробили з тим різником, пам’ятаєте, Ржепо?

— Та що тут казати. Попотіли ми над ним, пане штабний наглядачу, — відповів замріяно фельдфебель Ржепа, — ото був бик! Я топтав його хвилин з п’ять, поки в нього почали тріщати ребра і бухнула кров з пащеки. А він ще десять днів жив. Просто гідра невмируща.

— Ось бачиш, харцизяко, як у нас буває, коли хто стає дибки або намагається втекти, — закінчив своє педагогічне повчання Славік. — Це те ж саме, що й самогубство, а воно у нас теж карається. І боронь Боже, щоб тобі, паскуднику, спало на думку скаржитися на щось, коли прийде інспекція і спитає, чи є якісь скарги. Ти, смердюху, повинен, виструнчившись, козирнути і відповісти: «Голошу слухняно, нема. Я з усього задоволений». Ну, як це ти скажеш, мерзото? Повтори.

— Голошу слухняно, нема. Я з усього задоволений, — повторив Швейк з такою милою міною, що штабний тюремний наглядач пошився в дурні, сприйнявши це за щиру відданість і чесність.

— То скидай штани і чимчикуй в підштанках у шістнадцяту, — лагідно сказав він, проти своєї звички не додаючи вже ні халамидника, ні мерзоти, ні смердюха.

У шістнадцятій Швейк зустрівся з дев’ятнадцятьма чоловіками без штанів. Це були ті, про яких зауважено в паперах «Streng behüten, beobachten». За ними ревно наглядали, щоб, бува, не драпонули.

Якби підштанки були чисті, а на вікнах не було ґрат, то на перший погляд могло б здатися, що ви потрапили в роздягальню якоїсь лазні.

Швейка прийняв від фельдфебеля Ржепи староста — неголений паруб’яга в розхристаній сорочці. Записав його прізвище на клаптику паперу, прибитому на стіні, і сказав:

— Завтра у нас буде театр. Нас поведуть у каплицю на проповідь. Ми стоятимемо в підштанках якраз під амвоном. Ото буде сміху!

Як і у всіх тюрмах та каталашках, у гарнізонній тюрмі була каплиця — улюблене місце розваги в’язнів. Справа була не в тому, щоб усі ці примусові відвідини тюремної каплиці зближували відвідувачів з Господом Богом або в’язні набували нових відомостей про мораль. Про такі дурниці не могло бути й мови.

Просто богослужіння і проповіді розганяли тюремну нудьгу. Тут ішлося не про те, чи ставали вони ближчими до Бога, чи ні, а просто тішила надія знайти на дорозі — в коридорах або в дворі — кинутий недопалок сигарети або сигари. Невеличкий недопалок, що безнадійно валявся в плювальниці або десь на землі в пилюці, відсував Бога далеко на задній план. Цей невеличкий смердючий предмет здобував перемогу над Богом і спасінням душі.

А вже сама проповідь — що то була за комедія, що за сміхота! Та правди ніде діти — фельдкурат [72] Отто Кац був, зрештою, дуже милою людиною. Його надзвичайно цікаві проповіді чарували, розсіювали тюремну нудьгу. Він умів так гарно розводити теревені про нескінченне милосердя Боже та морально підтримувати занепалих і нечестивих в’язнів, умів так віртуозно лаятися з амвона і, стоячи біля вівтаря, чудово заводити своє «Ite, missaest»[73]. Богослужіння він відправляв оригінальним способом, перемішуючи увесь порядок відправи, а коли бував дуже п’яний, — вигадував зовсім нові молитви і нову відправу, та й весь обряд — щось таке, чого ще дотепер ніхто не чув і не бачив.

А вже й цирку не треба, коли фельдкурат, бува, посковзнеться і гепнеться з чашею святих дарів або з требником, уголос звинувачуючи прислужника з ув’язнених за те, що той, мовляв, йому навмисне підставив ногу, і тут же перед святими дарами засуджує його до карцеру або до «шпанґля»[74].

Покараний тішиться, адже цей номер входив у програму всієї комедії в тюремній капличці, і він майстерно виконав тут свою відповідальну роль.

Фельдкурат Отто Кац, справжня перлина між військовими священиками, був єврей. У цьому, власне, не було нічого дивного. Архієпископ Кон теж був єврей, і до того ж Махарів[75] приятель. Фельдкурат Отто Кац мав ще строкатіше минуле, ніж славний архієпископ Кон.

Отто Кац навчався в торговельній академії і пішов до війська як однорічний охотник[76]. Він так добре знався на вексельному праві і на векселях, що за рік довів торговельну фірму «Кац і К°» до блискучого банкрутства. Старий Кац змушений був виїхати до Північної Америки, скомбінувавши нібито якусь полюбовну угоду зі своїми кредиторами і без їхнього відома, і без відома свого спільника, якому, своєю чергою, довелося виїхати до Аргентини.

Безкорисно ущедривши таким способом Північну і Південну Америку фірмою «Кац і К°», молодий Отто Кац опинився в ситуації людини, якій немає звідки чекати спадщини і де прихилити голову. Отже, залишався єдиний вихід — вступити на довічну військову службу.

Однак перед тим охотник Отто Кац встругнув надзвичайно оригінальну штуку. Він вихрестився. Навернувся до Христа, щоб той поміг йому зробити кар’єру. І звернувся до нього з повним довір’ям, розцінюючи цей крок як торговельну оборудку між ним і Божим Сином.

Каца урочисто хрестили в Емавзах. Сам отець Альбан занурював його в купіль. Це було надзвичайне видовище. Присутніми були один побожний майор з полку, де служив Отто Кац, стара панна з пансіону для шляхтянок на Градчанах та якийсь представник консисторії, що був за хрещеного батька.

Добре склавши іспит на офіцера, новоявлений християнин Отто Кац залишився в армії. Спочатку йому здавалося, що все піде гладко. Він навіть хотів вступити на штабні курси.

Але одного дня з перепою пішов у монахи, змінивши шаблю на чернечу рясу. Він добився аудієнції в архієпископа на