Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

 - Гей! - крикнула я, вказуючи на невідомого хижака, що наздоганяв його.

Демон обернувся, відсмикнув ногу і спритно вколов чорне щупальце ножем.

Щупальце сіпнулося і зникло. Мабуть, це був родич того монстра, який збив аерон, але набагато молодший і менший за розмірами. Більше він нас не переслідував, думаю, образився.

А ми поспішили геть від негостинного озера. Деякий час вдавалося пересуватися по товстим гілкам величезних дерев, що спліталися між собою. То тут, то там чулися звуки пралісу, що живе своїм життям. Ось чийсь сповнений болю передсмертний крик, ось переможний рев мисливця, що наздогнав свою жертву, а ось жалісне виття хижака, що залишився без вечері. Але ми намагалися триматися в самій гущі листя і поки що на нас ніхто не нападав. Звісно, таке везіння не могло тривати вічно. Тому коли поруч ковзнула сіра тінь гнучкого хижака, схожого формами на пантеру, але вкритого дрібної лускою з тонким роздвоєним язиком, що вилітав з пащі, мов у ящірки, я навіть не здивувалася.

 - Ні, не відіб'ємося, - прошепотів Мирт, озираючись і чекаючи нападу. - Не думаю, що наші ножі зможуть пробити таку луску.

 - Тоді ліземо вгору, - кивнула я на верхівку товстого дерева, на якому ми зараз зависли. - Звір важкий, не зможе нас переслідувати.

Гілки дерева росли далеко одне від одного, демону доводилося підтягуватися та підсаджувати мене. Ми піднімалися швидко, але лускатий продовжував переслідування, спритними стрибками він переносився з гілки на гілку, утримуючись кігтистими лапами. Все ж я сподівалася, що йому не вдасться нас дістати. Моїм надіям прийшов кінець, коли я зрозуміла, що покладала на дерево марні надії. Воно виявилося зовсім не таким високим, як я сподівалася. Це я зрозуміла, коли моя долоня торкнулася обламаної верхівки.

Дорогі читачі! Якщо вам цікаво, що буде далі, і ви продовжуєте подорож разом з Ксюхою та демоном, то подаруйте їм зірочку! Це потрібно для рейтингу книги!