Читати книгу - "Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності"

Існує багато різних причин, чому ми повинні займатися сексом. Одна з них, поширена у різних релігіях, у тому числі іудаїзмі, синтоїзмі та індуїзмі, — це обов’язок людини перед богами. Концепції сексуального обов’язку часто властиві й сексистські елементи: у традиційному індуїзмі від шлюбного сексу мало користі, якщо народжуються тільки доньки. Але, з іншого боку, не займатися сексом взагалі є злочином проти богів. В інших контекстах, а саме в іудаїзмі, християнстві та ісламі, існує обов’язок бути сексуально доступним для свого партнера в шлюбі. Деякі з цих релігійних правил сприймаються багатьма людьми з жахом: ви повинні не тільки взяти гетеросексуальний шлюб, хочете ви цього чи ні, а й бути завжди сексуально доступним для вашого партнера, поки він або вона цього вимагає.

Секс тільки для продовження роду

Визначення деяких форм сексуальності нелюдськими є добре відомою стратегією управління сексуальним життям людей. Католицька церква, ймовірно, має одне з найбільш обмежувальних визначень того, що можна вважати за правильний людський секс: «Сексуальні стосунки є правильними, якщо вони відображають взаємну підтримку партнерів у рамках шлюбу, сприяють їй та відкривають можливість продовження роду»144. Будь-який інший вид сексу, крім гетеросексуального та незахищеного, вважається неправильним. Як ми вже бачили, релігійний заклик до сексу часто асоціюється зі спонуканням до продовження роду. Католицька церква стверджує зовсім інше: тут не має бути жодного обов’язку. Але якщо ви вирішили зайнятися сексом, це має бути тільки для продовження роду. Усі інші види сексу небажані, неправильні та за суттю своєю нелюдяні. Ця вимога аж ніяк не виняткова. Вона являє собою давню традицію, яка пов’язана з витоками християнства та коріннями сягає іудаїзму. Крім того, подібні традиції існують і в інших релігіях.

Історія долі другого чоловіка Фамарі з Книги Буття передає найгірший сценарій того, що може статися, якщо люди експериментують із сексом, який не приводить до продовження роду. Коли його брат помер, Онан узяв його дружину Фамарь, отже, таким чином він міг отримати нащадків свого брата. Дитя Онана й Фамарі юридично вважалось би дитиною його брата. Онан не мав бажання зачинати дітей, які стали б нащадками його брата, тому «проливав [своє] сім’я на землю» кожен раз, коли мав інтимні стосунки з дружиною-невісткою. Це було «зло в очах Господа», й Бог покарав Онана, вбивши його145. Хоч Бог потому більше не вбивав людей, які відмовлялися плодитися, канонічні іудейські закони досі містять суворі правила щодо контролю народжуваності. Контрацепція та перерваний статевий акт заборонені, хоча різні іудейські джерела свідчать про те, що в давнину обидва способи були достатньо поширені серед євреїв146. Талмуд відкрито дозволяє контрацепцію, якщо йдеться про загрозу здоров’ю жінки147. Сьогодні контрацепція загальноприйнята в більшості течій іудаїзму148, але не все так просто: багато рабинів дозволяють використання протизаплідних пігулок у шлюбі, але тільки якщо подружжя має щонайменше двох дітей149. Ультраортодоксальні євреї досі дотримуються старих приписів і даремне витрачання сім’я вважають недопустимим. Розмір ультраортодоксальних сімей яскраво підкреслює цю позицію.

Сучасне християнське вчення щодо контрацепції також має свою історію, незалежну від іудаїзму. Хоча шлюб є «люб­лячим союзом», в якому «один управляє, інший підкоряється», діти, за словами Августина, — це єдиний «доброчесний плід» шлюбного статевого акту150. Якщо одружена пара займається сексом і виключає можливість мати дітей, церква вважає, що важко «назвати це шлюбом»151. Уникання продовження роду в шлюбі рівносильно скоєнню перелюбу152.

Акцент на плодючій стороні сексу в ранньому християнстві ще раз показує, якою мірою християнство зосереджене на фізичних аспектах цього світу. Що більше людей народилося, то більше душ буде збережено для вічності. Августин також був обізнаний із протилежними поглядами, позаяк у молодості він був маніхеєм. Згідно з переконаннями маніхеїв, якщо ви плануєте зайнятися сексом, найкраще це зробити у нефертильні (неплідні) періоди жінки, щоб запобігти появі ще однієї «душі в пастці плоті»153.

Більш крайня форма контролю народжуваності, класична традиція залишати напризволяще небажаних немовлят, існувала й за християнської доби. Жоден із ранніх християнських імператорів не заборонив цю практику154. Дітовбивство та інші, менш суворі, методи контролю народжуваності поступово дедалі сильніше засуджуються в церквах. У 1230 році папа Григорій ІХ заявив в одному зі своїх указів, що той, «хто чаклує та виготовляє настойку безплідності, вважається вбивцею»155. У 1588 році Сикст V підтвердив, що контрацепція й аборти є вбивством, але в 1591 році Григорій ХІV провів відмінність між абортами та контра­цепцією, заявивши, що контрацепція менший гріх156.

Час від часу католицька церква підтверджувала свою незгоду з протизаплідними засобами. У 1930 році папа Пій ХІ заявив: той, хто намагається зайнятися сексом у шлюбі та свідомо запобігти зачаттю, винний у «тяжкому гріху» й порушує Закон Божий і католицький «закон природи» — набір догматичних правил поведінки, який не має нічого спільного з ідеями Ньютона чи природознавством157. У 1951 році папа Пій ХІІ здійснив радикальний крок, дозволивши подружжям регулювати кількість народжень, обмеживши виявлення сексуальної активності лише безпечними періодами, «періодами природної стерильності»158. Саме тоді католицькі сімейні пари дістали дозвіл мати вагінальний секс просто заради сексу. Утім, це не привело до будь-якої подальшої лібералізації, до того ж багато подружніх пар скаржилося, що це пом’якшення зіпсувало їхнє сексуальне життя та створило бар’єр між коханням і сексом159.

Уведення масового виробництва дешевих протизаплідних засобів, зокрема пігулок, призвело до значно помітнішого відділення сексу від продовження роду. Той факт, що людям тепер простіше мати гетеросексуальні стосунки, не хвилюючись про вагітність, підвищує рівень активного опору релігійним законам, які намагаються обмежити секс загалом. Релігійна влада стикнулася з проблемою: як уникнути зіткнення зі своїми послідовниками.

Під час Другого Ватиканського собору на початку 1960-х років з’явились ознаки того, що католицька церква була готова дозволити контрацепцію. Папа Іоанн ХХІІІ, наприклад, висловив стурбованість із приводу демографічного вибуху і незадовго до своєї смерті від раку в 1963 року призначив комісію з шести осіб для обговорення дозволу на контрацепцію160. Це свідчило про те, що Іоанн ставив за мету офіційно змінити католицьку позицію. Водночас голландський єпископ Вілем Беккерс із Гертоґенбоса заявив, що контрацепція є власним вибором подружжя161. Католицькі черниці з Конго-Леопольдвіля, де вирувала громадянська війна, отримали дозвіл на використання протизаплідних засобів, якщо вони наражалися на небезпеку бути зґвалтованими162. Коли наступник Іоанна папа Павло VI у 1968 році виступив проти всіх форм контрацепції та стерилізації, написавши енцикліку Humanae vitae, це призвело до масових протестів серед багатьох вірян. Численні католицькі