Читати книгу - "Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава"

Двері рвучко піддалися, і сотні людей повалили надвір.

Мороз і сніг кинувся в лице. Ті, хто знаходився у цей час надворі, з подивом дивилися на втікачів, що хутко заполонили усю площу.

Досі складно вірилося у нещодавно у почуту інформацію, навіть Енн та Фреду, які вже до того мали певну картину ситуації.

І все ж такий розвиток подій підтвердив одразу дві теорії: завдяки першій Фред зрозумів, що Майк існує, а отже якась сила затуманила йому пам’ять, і другу, що окультисти існують.

Обоє зараз дивилися на центральну площу через великі вікна другого поверху, думаючи про Майка – єдину людину, яка зараз могла все змінити.

– Слухай, ти пам’ятаєш: Майкл же ніби говорив по рації, що вже діє?

– Ну звісно, а що?

– Але ж він сказав нам це ще до того, як почув отой голос!

– І? – не могла второпати Енн.

– І значить, він вже зіткнувся з цією силою, зрозумів що це і як її подолати! Але звідки? – Енн задумливо подивилася на залу і похитала головою, а потім присіла на найближчий стілець.

– Знаєш, у твоїх словах є логіка. Я досі не уявляю, як усе так закрутилося. Майк же не мав піти сам, але чомусь пішов, не дивлячись на те, що ми всі завжди діяли разом.

– Можливо, це свідчить про те, що ця сила манить його? – Енн підвела голову і подивилася на друга ще стурбованішим поглядом, проте було видно, що вона прийняла його теорію.

Їхню розмову обірвали голосні розмови знизу. Хтось на першому поверсі все сварився і сварився. Фред та Енн наблизилися до поручнів поглянути, що відбувається знизу, де в колі стояла купа людей, які затято щось доводили одне одному. 

– То де та клята радіостанція, по якій передався цей сигнал? Де вона?

– Чорт, та ви глухий! Я ж сказав, вона тут у нас. У цій будівлі! 

– То як цей тип міг говорити? Виходить, він досі у тій кімнаті?

– Чисто теоретично так, але це тільки... – Відповідальному за безпеку не дали завершити річ, тож вже за мить грубий чоловік, який до того ж був справжнім велетнем, широкими кроками попростував нагору. 

Друзі очима спостерігали за рухом цієї живої колони з десяти людей, що йшла за своїм “направляючим”. 

– Хутчіш! Вони ж можуть привести нас до нього!

– До кого?

– До того окультиста!

– Ти серйозно? – З певним смішком у голосі спитала Енн, але Фред потягнув її за руку, адже компанія на чолі з товстуном швидко віддалялися.

– Ні, ну вони ж все одно мають щось розкрити, кудись прийти! – На ходу крикнув Фред.

– Вони такі ж, як і ми ентузіасти, що просто хочуть зрозуміти, але насправді плутаються під ногами тих, хто реально може з цим усім зав’язати.

– Ти зараз про Майка? – Недовірливо запитальним поглядом подивився на подругу Фред, – Я звичайно, розумію, що саме він зараз наша головна надія, та не забувай: ми не можемо покладатися тільки на нього. А що як з ним щось станеться? Тоді діяти залишається нам!

– Ми не маємо тих інструментів, що є у нього! Я вже сказала: це все вигадки, що він не зможе досягти мети. Я його добре знаю і впевнена, що він уже напівдорозі до розгадки!

Група товстого самозванця схоже дісталася своєї мети. Той самий низький чоловік, що розповідав про місцезнаходження радіостанції вже прогортав ключ у дверях. За мить вони відчиняться і всередину з голосним криками в очікуванні побачити того самого мовця забіжать усі розлючені люди, а за ними Фред та Енн, але ніхто не може повірити у те, що бачить: звичайнісінька кімната з купою комп’ютерів, великим столом та тим самим мікрофоном, по якому говорив той чоловік, якого вони чули пів години тому. В кімнаті немає ані вікон, ані місць куди тільки можна сховатися, та це не спиняє юрбу, що лізе під столи, заглядає за монітори, підкидає папери на столі та постукує по стінам в надії знайти потаємний прохід.

Фред і сам оглянув усе дуже уважно, проте це нічого не змінило. Чітко і ясно, що тут неможливо сховатися. До того ж за словами низького чоловіка в окулярах, що знав усе про цю будівлю, тут немає ані секретних проходів, ані запасних виходів. Над дверима у приміщені висить камера, про яку одразу ж згадав товстун.

– Ану вмикай камеру, що висить над дверима! – Гарикнув він і просто-таки впав на стілець біля екрану. З роздратуванням його “помічник” щось набрав на компі. Фред та Енн підійшли ближче.

– Ну ось увесь запис камер за останні дві години. Вмикаю прискорений режим, – мовив він і всі спрямували свої погляди на монітор, хоча там не було нічого особливого. Хвилини летіли, як секунди, проте жодного руху в кімнаті не було помічено навіть краєм ока. Навіть пильний погляд товстуна не дав результатів – все було значно складніше.

– Що за чортівня? Ти точно той день вибрав?

– Та подивіться ж на дату зверху! Написано 31.12.2024. – Всі мовчали. У кімнаті панувала якась розгубленість, через що складно було усвідомити такий поворот подій. Всі очікували відповідей тут, а натомість отримали ще більше запитань, що не входило у їхні плани.

– Фреде, – тихо мовила Енн, і обоє відійшли від компанії, – Я давно дещо підозрювала, і здається у мене є одна зачіпка. – Очі друга засвітилися, але він все одно був напружений, – Розумієш, ці окультисти значно сильніші за нас. Думаю, ти це й сам бачиш. – Хлопець кивнув.

– А хто ж цього не бачить? Вони контролюють усе.

– Правильно. Вони не хочуть, щоб ми хоча б збагнули, що саме тут відбувається. Вони хочуть тримати в секреті усе. – Енн перевела подих і подивилася Фреду в самі очі, – То чи могли б вони допустити, аби Майк так спокійно наблизився до мети? – Загадковість питання спантеличила Фреда, однак логіка зберігалася.