Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Виконавши перше завдання, позбавивши Русь (українців) та їх князів державних символів, польський король Казимир III та Папський престол почали готуватися до подальшого загарбання нашої землі. Готувалися планомірно, без поспіху.

«Очевидно, що край (Галичина. — В.Б.) не був залежний від Польщі, бо 1341 р. Папа звільняє Казимира III від дотримання складеної присяги, що відкриває дорогу до поновлення військових дій. Пізніше король домовляється з татарами… Казимир III обіцяв їм платити… в обмін на… (татарську. — В.Б.) згоду його панування в Галичині» [52, с. 19].

І, врешті, послухаємо останнє:

«Казимир III… (1333–1370). Після примирення 1340 року король не мав наміру відмовлятись від своїх … претензій на Галицько-Волинську державу. В цьому його підтримували угорський король Людовік і папа Климент VI, котрий призначив на поневолення краю Польщею половину папської десятини протягом 4-х років і під тиском котрого Тевтонський орден підтримав у війні Польщу» [53, с. 27].

Казимир III чекав слушного часу. І він його дочекався у 1349 році, коли Великий Галицько-Волинський князь Дмитро разом із своїм сином Данилом на чолі війська перебували у воєнному поході, скоріше — десь на сході держави.

Завдавши несподіваного, підступного удару, польський король Казимир III загарбав більшу частину Галичини та Волині: Холм, Белз, Берестя, Львів, Галич, Володимир тощо. Не забуваймо — ще з часів Данила Галицького велику частину населення новозбудованих міст, як у Польщі, так і в Русі, становили запрошені майстрові люди — німці. Будучи в ті роки католицького віросповідування, вони, звичайно, підтримали заклики новоприбулих пастирів, що прийшли із королем, і тут же переметнулися на бік загарбників. Таким чином, воєнна міць католицького короля Казимира III подвоїлася — потроїлася, маючи економічну підтримку Папи Климента VI та воєнну — угорського короля Людовіка.

Розпочалася довга, виснажлива війна руського(українського) князя Дмитра Галицького проти польсько-угорської окупації.

Звичайно, з 1349 року Дмитро Галицький переніс свою столицю до Луцька, а сина Данила посадив в Острозі.

«До самої смерті 4.08.1383 р. (дату смерті дозволяє уточнити запис Івана, священика церкви Св. Катерини на переписаному ним Псалтирі в річницю смерті великого князя… Дмитра,.. яка зберігається у Флоренції в бібліотеці Лоренцо Медічі)… Дмитро… не тільки зберіг під своїм правлінням Волинську землю (1340–1383), але і в умовах боротьби з потужним польсько-угорським союзом намагався відстояти і Галицьку землю (1340–1349, 1353–1354, 1376–1377). Були періоди, коли польсько-угорські війська займали навіть Володимир та Луцьк…» [52, с. 48].

Нас переконують, що тим князем Дмитром був литвин Любарт Гедимінович. Та в російській історичній науці немає жодного факту, коли б князя йменували хрещеним іменем. Згадаймо так званих Олександра Невського, Дмитра Донського, Івана III, Василя III тощо. А в достовірних історичних джерелах абсолютно скрізь іде мова про руського князя Дмитра і жодним словом не згадується литовський князь Любарт Гедимінович.

Слід задуматися!

Частина третя

КНЯЗІ ГАЛИЦЬКІ: ДМИТРО (1301–1383)

ДАНИЛО (1323–1376)

1. Великі непорозуміння

Якщо заглянемо до Літопису Руського за редакцією українського професора Леоніда Махновця, видання 1989 року, то раптом в кінці таблиці «Родовід руських князів за Літописом Руським», ні сіло ні впало, побачимо такий запис: «Данило — родоначальник князів Острозьких і Заславських». Що цікаво, ім’я князя Данила в таблиці подано серед представників роду Великого князя Данила Галицького, але не прив’язане до жодної відомої особи з цього роду.

Із чого ми маємо право зробити кілька висновків.

Наведемо з них тільки два.

Перший. «Данило — родоначальник князів Острозьких і Заславських» у 1340–1366 роках належав до давнього князівського роду. Тому що в ті роки (перша половина XIV століття) ні руські князі, ні польські королі, ні Великі литовські князі не мали права надавати своїм підлеглим титул князя. Князем можна було тільки народитися. Отож, князь Данило міг народитися тільки у князівській сім’ї і його батько, дід та прадід теж належали до руських (українських) князів.

Чому автор згадав 1366 рік?

Справа в тому, що українські історики встановили: «Першим достеменно відомим нам представником Острозьких був батько Федора — князь Данило (Данилій), чиє ім’я фігурує в угоді, укладеній… (князем Дмитром — Великим Галицько-Волинським князем. — В.Б.) і королем Казимиром у 1366 р.» [44, с. 189].

Слід зазначити, що українські історики і науковці, як правило, цієї угоди 1366 року про розподіл давніх українських земель не наводять. Хоча ми маємо пам’ятати за першою книгою «Україна-Русь», який жорстокий опір чинили із 1350 до 1380 року наші предки тодішнім польським окупантам.

За трактатом 1366 року, до польської корони відійшли всі давні західноукраїнські землі включно із Володимиром (Волинським). Тобто, Холмська (дідична) земля Данила Галицького, якою володів Данило (Данилій) Острозький, за угодою 1366 року, теж відійшла до польського короля Казимира III. І не думаймо, що автор наводить вигадки. Послухаємо польського історика Д. Зубрицького за його працею «Хроніка міста Львова» 1844 року видання:

«1370 року литовські русини негайно вигнали поляків з Володимирського (на Волині. — В.Б.) замку, відібрали й інші замки й міста, якими останні (король польський Казимир III. — В.Б.) володіли у Володимирі за трактатом 1366 року, навіть вдерлися у Сандомирське воєводство…» [52, с. 79].

Як бачимо, давні землі Данила Галицького — Холмська, Белзька та інші — за трактатом 1366 року відійшли до володінь польського короля (помер 1370-го). Не будемо повторно розповідати про завоювання цим же королем Галичини і Львова у 1349 році. Ми про те писали у першому томі нашої книги.

Нагадаємо тільки, що за свідченням українських істориків, «Данило з Острога (був. — В.Б.) князем Холмським» [65, с. 69].

Тобто, перший князь із роду Острозьких — Данило, який після 1366 року остаточно втратив своє Холмське князівство, а то була особиста спадщина Великого князя Галицько-Волинської землі Данила Галицького, де поховані його останки, за твердженням сучасних істориків, не належавши до родини князів Галицьких, отримав у спадок Холмську землю (князівство), за назвою якої іменувався «князем Холмським». Що цілком очевидно. Хоча на ті роки були живі спадкоємці роду Галицьких.

Ось чому в договорі 1366 року між Великим Литовсько-Руським князем та польським королем Казимиром III особисто поіменований прямий нащадок роду князь Данило Холмський наділений новою землею на Волині — Острогом.

Не забуваймо, що батька Данила Острозького, за поминальником Києво-Печерської лаври, складеним Костянтином Острозьким напередодні 1530 року, звали — Дмитром, а діда — Юрієм, і оба вони були князями.

Другий. «Данило з Острога, князь Холмський» не міг бути родоначальником князівського роду Острозьких. У нього був батько, дід, прадід і так далі, які теж були князями. Отже, на рік (1366) згадки про князя Данила він уже належав до українського (руського) князівського роду. Варто також пам’ятати, що «князь Данило