Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

Варіон помітив мою реакцію і звузив очі.

- Що вона сказала? - запитав він, уже трохи менш упевнено.

- Нічого, що могло б тебе стосуватися, - я знизала плечима, удаючи невинність.

Його погляд ковзнув до змії ще раз, цього разу уважніше.

- Ти з дитинства була повна загадок, - пробурмотів він і перевів тему, але я бачила, що Аурін зацікавила його значно більше, ніж він хотів показати.

Я не встигла відповісти, як стеля над нами здригнулася, і каміння почало сипатися.

- Тримайтеся! - почулося з-за завалу, і я впізнала голос Тео. Він намагався прокласти шлях до нас, але це було надто небезпечно.

- Варіоне, потрібен портал! - крикнула я, різко обернувшись до нього.

Він нахмурився, його погляд пробіг по завалах, оцінюючи ситуацію.

- Портал може перенести лише мене, без шкоди. Я ще ніколи не переносив людей, це може мати летальний наслідок.

Його слова боляче вдарили, але часу на роздуми не було. Каміння сипалося швидше, зводячи нанівець зусилля Тео і обмежуючи наші шанси на порятунок.

- Ми не можемо залишатися тут! Зроби портал, і я придумаю, як врятуватися! - відповіла я, дивлячись йому прямо в очі.

- Це ще не все. Як ти сама сказала, мені потрібне точне усвідомлення куди потрапити.

- З цим я тобі допоможу, - я глянула на Аурін, яка зручно вмістилась на моїй руці. - Налаштуйся на свій маяк, а я на свою змію. Якщо все пройде, як в моїй голові, то ти через мене матимеш уявлення про те, куди потрапити.

- Твій план? - Варіон виглядав недовірливо, але я побачила в його очах бажання допомогти.

- Я імпровізую. Просто довірся мені, - видихнула я, намагаючись зібрати всю рішучість, яка в мене залишилася.

- А ти мені довіряєш? - його голос був тихим, але в ньому вчувався страх. Не за себе, за мене. Це збентежило, але я швидко придушила це почуття.

- «Швидше тікаємо звідси! Знайшли час для флірту,» - Аурін саркастично пирхнула в моїй голові, але цього разу я проігнорувала її. 

Я зробила крок вперед, і перш ніж Варіон встиг щось сказати, підійшла до нього ближче. Руки самі знайшли його шию, і я відчула, як він напружився. Від нього пахло дуже приємно, легкий запах амбри, шкіри та мускатного горіха. Я вдихнула глибше, але швидко опанувала себе. 

- Врятуй нас, - сказала це тихо, майже шепотом, дивлячись в його сині, як бездонний океан очі.

- Надіюсь ми не робимо помилку, - також тихо відповів він.

- Можливо зараз не та мить, - почала я, згадавши про помилки. - Я б хотіла попросити про послугу. В королівстві Гула, в маленькому містечку Тинія, я зустріла одну дівчину, її звати Ілана Вервейн. Ми боролись в лісі ілюзій, з духом та я знайшла ключ, який мене переніс сюди, залишивши її там одну.

Король Супербії уважно слухав, не перебиваючи. 

- Чи можеш ти знайти її та впевнитись, що з нею все гаразд?

- А ти зможеш розплатитись за таку послугу? - хмикнув він та я не встигла відповісти.

Варіон різко підхопив мене на руки та не встигаючи опиратися, я опинилася в його обіймах. Мої ноги не дістали до землі, а я сама мимоволі втиснулася йому лицем у плече, відчуваючи тепло його тіла. Я заплющила очі, аби не відчувати цього напруженого моменту, коли наші тіла були так близько.