Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Платформа у підземній залі залишалася нерухомою, але повітря навколо неї — наче живе. Воно тремтіло, шурхотіло, перегукувалось із подихом магії. Артефакт у руках Лін пульсував у такт незримому ритму, а Аркіан злегка світився — він був збуджений, але тримав себе в руках.

— Спробуй піднести його ближче, — обережно сказав ректор. Він не зводив погляду з платформи, як пес-страж з воріт.

Лін зробила крок уперед і простягнула руку з артефактом. Одне з заглиблень у камені одразу ж засвітилося — спалахнув символ, що нагадував поєднання очей, спіралі і... серця?

— Він підходить, — прошепотіла вона.

— Що тепер? Ми всі повинні щось внести? — припустив Ашер.

— Можливо, це не речі, — Кораль підійшов ближче, уважно розглядаючи символи. — Може, мана. Або... частина себе.

— То чим поділитися мені? Сарказмом? — буркнув він, і платформа... засміялася. Тихо, металево, як дзвін у порожній кімнаті.

Всі здригнулись.

— Це що, реакція? — Лін зробила крок назад, але Аркіан затримав її рух, м’яко вібруючи в долоні.

— Мені здається, ця штука — жива, — повільно мовив ректор. — Не так, як Аркіан, але вона… відчуває.

— Може, це якась колективна свідомість? — припустив Ашер. — Давні маги обожнювали ідею "вічного розуму".

— Або тест, — прошепотіла Лін. — Може, вона оцінює нас?

Після взаємодії з артефактом заглиблення залишилося активованим. Решта — ні. Але платформа почала трансформуватися: по периметру з’явились ще символи, які раніше не було видно.

— Окей... Це не просто ключ. Це головоломка, — пробурмотів Кораль.

— А в нас що є? Артефакт, трохи живої мани, незрозумілі символи... І один Ашер, який завжди може натиснути щось не те, — з усмішкою сказала Лін.

— Я це сприйму як комплімент, — вклонився Ашер. — Що, якщо решта заглиблень — теж для нас? Але кожне — унікальне. Може, треба активувати те, що нас визначає?

— Я можу спробувати, — озвався Аркіан. — Я відчуваю, що частина мене звідси. Або принаймні пов’язана з цією платформою.

— Спробуй, — погодився ректор.

Аркіан легко злетів із рук Лін і торкнувся другого заглиблення. Те виблиснуло м’яким блакитним світлом, і всі символи навколо затремтіли — неначе зітхнули.

— Це воно, — сказав Кораль. — Ця штука відкриється тільки тоді, коли всі п’ять… ну, назвімо їх “сигнатур”, будуть зчитані.

— Але які чотири лишились? — Лін нахмурилась. — Може, мова про риси характеру? Нам треба вгадати кого саме викличе кожне з них.

Кораль зітхнув.
— Якщо платформа реагує на сарказм — це вже підозріло.

— Наступна спроба — моя, — рішуче сказав ректор. Він витягнув маленький кристал, що висів у нього на шиї. — Це останнє, що залишилося від мого батька. Якщо платформа справді шукає ідентичність…

Він поклав кристал у заглиблення. Камінь не спалахнув одразу. Але потім — легкий червоний відблиск, як від жару у вогнищі. Третє коло замкнулось.

— Залишилось двоє, — прошепотіла Лін. Вона подивилась на Кораля і Ашера.

— Сподіваюсь, не треба буде співати, — сказав Кораль.

— Хоча б не танцювати, — додав Ашер. — Бо тоді це точно мій провал.