Читати книгу - "Квітка війни, Maria PM"

Ліліана стояла перед величними воротами замку Мілтченгу, намагаючись приховати свої хвилювання. Все її життя вона провела у холодному, суворому будинку батька, де не було місця розкоші, тільки строгість і дисципліна. А зараз перед нею відкривався світ, сповнений краси… і небезпеки.

Замок був приголомшливим. Його темні кам’яні стіни піднімалися високо в небо, а різьблені вежі, здавалося, торкалися самих хмар. Усередині все виглядало ще більш розкішно: високі стелі, прикрашені золотими елементами, мармурові колони, що відбивали світло сотень свічок, м’які килими, які заглушували кроки. На стінах висіли старовинні портрети колишніх правителів Мілтченгу, а між ними – величезні панно із сценами битв.

Джозеф ішов попереду, не зупиняючись. Його черевики чітко цокали об підлогу, коли він провів Лілі коридорами. Вона помітила деталі, які додавали замку особливого шарму: квіткові брами, різьблені двері з чорного дерева, арки, вкриті візерунками.

— Я чекала побачити щось похмуре та суворе, — пробурмотіла вона, не стримавшись.

Джозеф посміхнувся.

— Король цінує красу. В усьому.

Її серце стиснулося. Вона вже одного разу бачила цього короля – на балу. Високий, темноволосий чоловік із холодними, але пронизливими очима. Він був небезпечним. Але водночас… привабливим.

Нарешті вони дісталися тронної зали.

Перед нею постала величезна кімната, в самому центрі якої стояв єдиний трон. Величний, оздоблений золотом, він випромінював владу. Перед ним тягнулася червона доріжка, а на боках стояли високі мармурові колони.

Ліліана, ніби зачарована, підійшла до трону. Вона обережно опустилася на нього, торкнувшись руками різьблених підлокітників.

І в цей момент холодний шепіт торкнувся її вуха:

— Нарешті ти до мене прийшла, моя кохана. Але тобі не слід було так одягатися.

Ліліана різко обернулася, її серце калатало в грудях.

Рідл стояв позаду неї, нахилившись так близько, що вона відчула його тепле дихання на своїй шиї. Він був одягнений у темний костюм, який ще більше підкреслював його високий зріст і аристократичні риси обличчя.

— Я не… — вона намагалася відповісти, але голос її зрадив.

Король ледь усміхнувся, схрестивши руки на грудях.

— Як завжди, ти прагнеш довести свою незалежність, навіть у моєму замку, — його голос був низький, спокійний, але з нотками виклику.

— Я тут не за власним бажанням, — відрізала вона, схрестивши руки.

— Але ти тут. І будеш тут надалі, — його погляд ковзнув по її фігурі, затримавшись на відкритих плечах.

— І не смій так дивитися на мене! — обурилася Ліліана, відчуваючи, як її щоки спалахнули.

Рідл нахилив голову, наче вивчаючи її реакцію.

— Ти моя наречена. І я буду дивитися, як мені заманеться.

Вона стискала кулаки, намагаючись не вибухнути гнівом.

— Наречена? — різко засміялася вона. — А хіба я погоджувалася на це?

Король наблизився до неї, змушуючи її підняти голову, щоб зустріти його погляд.

— Це лише питання часу.

Ліліана відчула, як її тіло напружилося. Вона була в пастці. У його владі. Але вона не дозволить йому зламати її.

— Я хочу окрему кімнату, — сказала вона різко, намагаючись змінити тему.

Очі короля звузилися, а потім він розсміявся – глибоко, низько, майже насмішливо.

— Мила моя, в цьому замку сотні спалень. Але ти будеш спати тільки в моїй.

— Що?! — її очі розширилися.

— Ти моя наречена, Ліліано. І я не дозволю тобі спати деінде, — його голос став холоднішим. — Ніде в цьому королівстві ти не будеш без моєї опіки.

— Це божевілля, — вона зробила крок назад, але він знову опинився поруч.

— Це – реальність, — його пальці м’яко, але впевнено торкнулися її підборіддя, змушуючи її знову подивитися йому в очі.

Вона зустрілася з його поглядом і вперше зрозуміла, що він був не просто жорстоким тираном. Він був чоловіком, який ніколи не відпустить того, що належить йому. І, схоже, він уже вирішив, що вона — його.

Ліліана проковтнула клубок у горлі.

Вона не знала, що буде далі. Але одне було зрозуміло – гра тільки почалася.