Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Аудиторія, звичайно напівпорожня під час ранкових лекцій, сьогодні була заповнена майже повністю. Студенти сиділи, обговорюючи щось пошепки, і Злата не сумнівалася, що головною темою була вона. Брехня і напівправда швидко поширювалися по всьому кампусу, обростаючи все новими подробицями. До обіду історія, ймовірно, перетвориться на повну нісенітницю, але з ключовими словами «шантаж» і «непристойні фотографії».

Злата сиділа, втупившись у конспект, але букви розпливалися перед очима. Вона думала про завтрашню комісію, про батьків, яким доведеться пояснювати, чому вона відрахована, про всі зруйновані плани і мрії. Один необдуманий вчинок — і все пішло шкереберть.

Лекція тягнулася нескінченно. Професор філософії розповідав про етичні дилеми та моральні імперативи, і Злата не могла не відзначити гіркої іронії ситуації.

Після пари до неї підійшла Марина. На її обличчі був вираз занепокоєння і незручності.

— Люди кажуть різне, — почала вона обережно. — Про тебе і Валерського. Це правда?

Злата завагалася. Марина була її співмешканкою і подругою, але чи можна зараз довіряти комусь, окрім Соні?

— Не все, — відповіла вона ухильно. — Ситуація складна.

— Але ти дійсно... ну... шантажувала його? — Марина явно почувалася незручно, але цікавість перемагала.

— Марино, будь ласка, — Злата втомлено потерла очі. — Я не хочу зараз про це говорити. Завтра дисциплінарна комісія, і я навіть не знаю, що саме мені інкримінують.

— Просто... люди кажуть, що в тебе є якісь фотографії, — Марина знизила голос. — І що ти погрожувала оприлюднити їх, якщо він не поставить тобі оцінки. Це звучить не схоже на тебе.

Злата зітхнула. Історія все більше нагадувала її реальний вчинок, але з певними перебільшеннями. Хтось явно постарався, щоб деталі відповідали дійсності.

— Історія довга і не така проста, — сказала вона нарешті. — Але так, я зробила дурість, і тепер за це розплачуюся.

Марина кивнула, виглядаючи трохи розгубленою.

— Якщо тобі потрібна допомога...

— Дякую, — Злата натягнуто посміхнулася. — Але це моя проблема, і я сама її вирішу.

Вона зібрала речі і вийшла з аудиторії, відчуваючи на собі десятки поглядів. У коридорі вона зіткнулася віч-на-віч з Дамиром. Він стояв, спершись на стіну, явно чекаючи на неї.

— Нам потрібно поговорити, — сказав він без привітання.

— Нам немає про що говорити, — Злата спробувала обійти його, але він заступив дорогу.

— Навпаки, є про що, — його голос звучав напружено. — Ситуація загострюється, і тобі потрібна допомога.

— Твоя? — Злата гірко усміхнулася. — Дякую, я вже бачила, яка від тебе допомога.

— Справа серйозніша, ніж ти думаєш, — наполягав Дамир. — Валерський не просто подав скаргу. Він звинувачує тебе у крадіжці особистої власності, шантажі і вимаганні. Це не просто відрахування — це кримінальна справа.

Злата завмерла, відчуваючи, як холодний піт виступає на спині. Кримінальна справа? Вона ніколи не думала, що це може зайти так далеко.

— Звідки ти знаєш? — запитала вона з підозрою.

— У мене свої джерела, — Дамир огледівся, переконуючись, що їх ніхто не підслуховує. — Але це не важливо. Важливо те, що я можу допомогти.

— Як? Продавши мої фотографії назад Валерському? — Злата подивилася йому прямо в очі. — Я чула твою розмову, пам'ятаєш?

— Ти все неправильно зрозуміла, — Дамир знизив голос. — Це була інша справа.

— Звісно, — Злата закотила очі. — І чисто випадково в ній йшлося про фотографії, які ти отримаєш увечері, і десять тисяч, які за них заплатять.

Дамир стиснув губи, явно роздратований.

— Гаразд, я не буду брехати. Так, я хотів заробити на цьому. Але ситуація змінилася. Тепер я пропоную тобі допомогу, тому що справді переживаю за тебе.

— Дуже зворушливо, — Злата намагалася говорити спокійно, але кожне його слово підвищувало її тиск. — Але я впораюся сама.

— Не впораєшся, — Дамир схопив її за руку, коли вона спробувала піти. — Ти не розумієш. Це не просто відрахування. Якщо Валерський доведе факт шантажу і крадіжки, це кримінальна відповідальність. Ти можеш потрапити за ґрати.

Злата висмикнула руку, але слова Дамира вже посіяли зерно паніки.

— Що ти пропонуєш? — запитала вона нарешті, відчуваючи, як опускаються плечі.

Дамир посміхнувся, і в цій посмішці на мить проступило щось хиже, тріумфальне — так швидко, що вона могла це й уявити.

— Зустрінемося сьогодні о шостій в моїй квартирі, — сказав він, передаючи їй записку з адресою. — Я поясню, як ми вирішимо проблему.

Він пішов, залишивши Злату стояти посеред коридору з запискою в руці. Вона подивилася на акуратно виведену адресу — вулиця в престижному районі міста. Щось підказувало їй, що йти туди небезпечно. Але чи були у неї інші варіанти?

Злата дістала телефон і швидко зробила фотографію записки, відправивши її Соні з коротким текстом: «Дамир зловив мене в коридорі. Каже, Валерський звинувачує мене у кримінальному шантажі. Хоче зустрітися сьогодні о 18:00 за цією адресою. Що робити?»