Читати книгу - "Лють"

Вулична економіка.

— Пішов нахер, дебіл! — закричала повія і вдарила Рей-Рея в груди.

Рей щось прогарчав і штовхнув її у відповідь, від чого жінка гепнулася на зад.

Першим Джоновим імпульсом було залишатися на місці. Не можна втручатися в чужі розбірки. Так і на той світ втрапити недовго. Так, там була жінка, проте вона працювала на вулицях. Вона могла сама про себе подбати. Принаймні так здавалося доти, доки Рей-Рей раптово не зацідив їй кулаком просто в обличчя.

— Прокляття, — пробурмотів Чіко, який сидів найближче до місця, що раптом перетворилося на ринг. — Навіть не дав їй часу встати.

Джон подивився на свої черевики, що вже просякли водою. Він забув перекрити шланг. За це могло й на горіхи перепасти. Він повернувся до крана, повернув його, спершу забувши, що він перекривається праворуч, а не ліворуч. Згорнув шланг і поклав його на місце. А коли підвів очі, нога Рей-Рея вже описувала в повітрі траєкторію в бік обличчя повії.

— Гей! — вигукнув Джон і повторив: — Гей! — Коли нога влучила в ціль.

Напевно, Джон побіг до них. Мабуть, дорогою вигукнув ще щось, голосно вигукнув і привернув до ситуації ще більше уваги. На той час, коли мозкова діяльність наздогнала м’язову, Джонів кулак болів, наче його вжалив шершень, а Рей-Рей лежав, розпластаний, на землі.

— Якого хріна?! — заволав Арт. На зріст він був метр з кепкою, але це не завадило йому підбігти до Джона впритул і заверещати на нього: — Ти довбана мавпа!

Обидва подивилися вниз. Один зуб Рей-Рея плавав на тротуарі в калюжі крові. Сам Рей-Рей здавався мертвим, але ніхто не опустився на коліна, щоб помацати, чи є в нього пульс.

Поліцейський стояв у дверях. З його грубих чорних черевиків погляд Джона помандрував далі відпрасованою складкою на штанях, не зупинився на кобурі, де велика рука спочивала на руків’ї пістолета, і змусив себе подивитися копу в очі. Лягавий дивився просто на Джона. Він приглушив рацію, і голоси з диспетчерської стихли до шепоту.

— І що тут відбувається?

Джону знадобилася вся його сила волі, щоб одразу ж не стати в позу «півника».

— Я його вдарив.

— Ну ти догрався, виродок! — прогавкав Арт. — Тебе звільнено на хрін! — Він копнув Рей-Рея ногою. — Господи Боже, Шеллі. Чим ти його, бляха, вдарив — кувалдою?

Джон опустив голову і втупився поглядом у землю. О Господи. Не може бути, невже знову доведеться повертатися в тюрягу. Тільки не після всього, що він пережив. Тільки не це.

— Перепрошую, — сказав він. — Таке більше не повториться.

— Авжеж, не повториться! — відрубав Арт. — Господи. — Він подивився на копа. — Оце така дяка за те, що я даю цим виродкам другий шанс.

— Я прошу вибачення, — знову сказав Джон.

— Гей! — прокричала повія. — А мені що, вже ніхто й руки не подасть?

Усі чоловіки шоковано подивилися вниз, наче геть забули про сам факт її існування. У повії було жорстке обличчя, з мільйонами зморшок на шкірі, що розказували історію її життя. З носа й рота, яким завдала шкоди нога Рей-Рея, текла кров. Повія сперлася на лікті: довкола кістлявої шиї — брудне біле пір’яне боа, на стегнах — фіолетова міні-спідниця, пластикова на вигляд. Довершував картину ледь прикритого зношеного тіла чорний топ-майка, з-під якого було видно відвислі груди.

Ніхто не мав бажання її торкатися.

— Гей, ти, лицарю в осяйних обладунках, блін. — Вона зверталася до Джона, бо трясла рукою в його бік. — Жеребчику, підійди. Поможи, бляха, устати.

Джон спершу вагався, та потім простягнув руку і допоміг повії встати на ноги. Від неї тхнуло цигарками й бурбоном, і стояти рівно на каблуках-шпильках вона могла насилу. Щоб зберегти рівновагу, вона оперлася йому на плече. Він, як міг, тримав себе в руках, щоб не здригнутись од відрази при думці про те, де побувала ця рука. Під сонцем її шкіра здавалася землистою, від чого Джон зробив висновок, що її печінка в такому відчаї, що з радістю вилізла б назовні через пуп, якби їй дали таку змогу. За віком повії можна було дати як сорок років, так і всі вісімдесят.

Поліцейський перебрав ініціативу на себе.

— Розказуй, що тут відбувається.

— Цей не хотів зі мною розплачуватися, — сказала проститутка, підборіддям вказуючи на Рей-Рея, який непритомний лежав на землі.

Її голос був наче каміння, що перекочується у чашці зі слизом. Ті слова, які вона не ковтала, були, мабуть, не варті того, щоб їх чули.

— Ти дала йому в кредит?

Коп не напружувався, щоб приховати здивування. І воно було цілком справедливим. Джон і закам’янілого лайна Рей-Рею в кредит не продав би.

— Ми були отам-о, — сказала вона, маючи на увазі кабінку туалету за автомийкою. — Він хотів умаслити мене, виродок хрінів. Сказав, що в нього завтра зарплата.

Брови у копа поповзли вгору.

— Та ти приколюєшся.

— Аж сюди за мною йшов, втирав мені, щоб домовитись. — Вона знову похитнулася і вхопила Джона за руку. — Типу в мене акція, як у супермаркеті хріновому. Тупий недоносок. — Носком лакованої туфлі вона копнула Рей-Рея в руку.

— Гей, но-но, — простогнав Рей-Рей і перекотився на спину.

Джон здогадався, що паскудник дурня клеїв, прикидаючись мертвим, і йому закортіло ще раз як слід йому напіддати за всю цю веремію.

Коп штурхонув Рей-Рея носаком черевика.

— На халяву губу розкотив, недоумку?

Рей-Рей затулив очі від сонця рукою, щоб мати змогу подивитися на копа, не мружачись.

— Ні, ні. Це не те. Нічого подібного.

— Вставай, козел, — наказав поліцейський. — Ти. — Він тицьнув указівним пальцем у повію. — Де ти стоїш?

Повія була зайнята — стирала з ліктів сліди цементу.

— Біля горілчаного.

Затріскотіла копова рація, звідти залунало:

— П’ятдесят перший, п’ятдесят перший, прийом.

Коп натиснув на кнопку мікрофона, сказав: «Прийом», — потім показав пальцем на Джона і заговорив одночасно з диспетчером, який передавав йому інформацію, але очевидно було, що він водночас уважно слухає.

— Ти. Чарівний принце. Проконтролюй, щоб вона без пригод потрапила додому. Тепер ти. — Показав на Рей-Рея. — Не змушуй мене ще раз наказувати тобі встати, бо я так швидко організую повернення твоєї туші в тюрягу, що твій інспектор з умовно-дострокового не встигне й таксі тобі викликати. — Рей-Рей одразу скочив на