Читати книгу - "Фауст"

Мефістофель

(як і перше)

Спади з очей, мани полудо!

І знайте, як жартує біс!

(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).

Зібель

Це що ж?

Альтмаєр

Це ж як?

Фрош

То це твій ніс?

Брандер

А я схопив твого… От чудо!

Альтмаєр

Оце удар! Аж жах шибає мною!

Стільця сюди, бо на ногах не встою!

Фрош

Що трапилось — ніяк не розберем.

Зібель

А де ж той ланець? Ну, спіймаю,

То з рук не випущу живцем!

Альтмаєр

Я бачив сам — він сів на бочку скраю

І полетів з тим другим молодцем.

В ногах мов олово, здається…

(Обертаючись до столу).

А може, там вино ще ллється?

Зібель

Та це ж усе була мана!

Фрош

А я хіба не пив вина?

Брандер

А як же грона ті на вітті?

Альтмаєр

От і кажіть, що див нема на світі!

Відьмина кухня

На низенькому припічку кипить на вогні великий казан.

Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті.

Мавпа сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. Мавпій із мавпенятами сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.

Фауст і Мефістофель.

Фауст

Не по мені цей чар несамовитий;

Коли б то зміг мене уздоровити

Безглуздих нісенітниць спліт?

Привів мене до баби, до чаклунки…

Хіба ж її паскудні трунки

З плечей ізнімуть тридцять літ?

Оце твій лік мені на безголов'я!

Вогонь надії вже в мені потух.

Невже ж природа й благородний дух

Не здужають ніяк вернуть здоров'я?

Мефістофель

Розумно кажеш, далебі!

Тебе одмолодить є і природний засіб.

Та не про нас ця річ, вона тобі

Іще дикішою здалася б.

Фауст

Я хочу знать.

Мефістофель

Та засіб не який —

Без ліків, чар і без оплати.

У поле йди собі мерщій

Та й ну копати чи сапати;

Замкни себе, і розум свій

Держи в обмеженому колі,

І їж хоч просто, та доволі;

Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам

Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;

Оце найкращий спосіб нам

Хоч на сто літ помолодіти!

Фауст

До того я не звик, і краще не чіпати

Мені ні сапи, ні лопати;

Не по мені вузьке життя.

Мефістофель

Що ж! Жди відьомського пиття!

Фауст

І знать яги я б не хотів!

Хіба ж ти сам не звариш зілля?

Мефістофель

На те нема мені дозвілля,

Скорій змощу я тисячу мостів.

Тут треба, крім знання і вміння,

Диявольського ще терпіння.

Тут звільна діє дух не рік, не два,

Поки як слід те вариво вшумує;

Яких приправ не потребує

Він для чаклунського питва!

Хоч чорт навчив його варити,

А сам не вміє сотворити.

(Зирнувши на мавп).

Які ж гарнесенькі звірки!

Оце такі в яги служки.

(До звірів).

Немає дома господині?

Звірі

В гостині!

Крізь димар

Пішла аж до хмар!

Мефістофель

Чи довго ж буде там баритись?

Звірі

Та поки будемо тут грітись.

Мефістофель

(до Фауста)

Ну, як тобі оці звірята?

Фауст

Чи де ще є подібна бридь?!

Мефістофель

Е, ні, із ними говорить,

То це мені з відрад відрада!

(До звірів).

Скажіть же, кляті потерчата,

Що вам тут дідько заварив?

Звірі

Нізчимну юшку для старців.

Мефістофель

Тоді в вас публіки багато!

Мавпій

(підліз і лащиться до Мефістофеля)

Зіграймо у кість

Мені на користь —

Дай виграти грошей!

Я дурень в біді,

А стану тоді

Розумний, хороший.

Мефістофель

Була б щаслива мавпа, як ніхто,

Коли б уміла грати у лото.

Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують її вперед.

Мавпій

Оце земля:

Летить, кружля,

Не знає впину;

Бряжчить, як скло,

Бо в ній дупло

На всю нутрину;

Блищить, мигтить,

Кругом ряхтить, —

Гляди, мій сину,

За рухом стеж,

Бо розіб'єш

її до решти

І сам за те ж

Тоді помреш ти.

Мефістофель

Це що, решето?

Мавпій

(здіймає решето)

Як злодій хто —

Воно ураз покаже.

(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).

На, глянь в решето!

Ну, злодій хто?

Хоч знає, не каже!

Мефістофель

(підходить до вогню)

Це що за збан?

Мавпій

Який ти дурбан!

Та це ж казан.

Чудні в тебе мислі!

Мефістофель

Яке ж ти мурло!

Мавпій

Ось на помело

Та й сядь тут у кріслі.

(Садовить Мефістофеля на крісло).

Фауст

(дивиться у дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)

Який чудовий вид одкрили

Свічада чари тут очам!

Ой осіни мене, Амуре легкокрилий,

Щоб я до неї враз домчав!

Ах, тут стоять доводиться мені;

Коли наблизитись я хочу —

Вже бачу я в тумані, мов у сні,

Ту постать чарівну жіночу.[34]

Невже ж така у жінці є краса?

Невже в цьому простягненому тілі

Вмістилися всі неба чудеса?

Невже таке і на землі б ми стріли?

Мефістофель

Та ясно, коли Бог шість день попрацював

І потім «браво» сам сказав,

То, певне, він не схибив цілі.

Ну, поки що дивись на видиво бліде,

А там найду й живу красу для тебе;

Блаженний, хто її до себе

Як наречений поведе!

Фауст усе дивиться в дзеркало. Мефістофель, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі.

Я тут сиджу, неначе цар на троні!

І скіпетр у руці, от тільки не в короні!

Звірі

(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону)

Вінчаній главі

Дай поту й крові —

Корону скріпити.

(Сіпнули якось необережно корону і розбили її