Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Друзі за листуванням 📚 - Українською

Читати книгу - "Друзі за листуванням"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Друзі за листуванням" автора Оксана Лущевська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24
Перейти на сторінку:
під час останньої їхньої зустрічі. Аж раптом тричі пролунав, наче проскімлив, протяжний гудок.

- А це ще до чого? - невпевнено переглянулися дівчата.

У каюту влетіла Йорі.

- Побігли! Там збори! На табір іде ураган. Щойно дали штормове попередження!

За мить вже всі зібралися в їдальні, де директор поквапом розказала про план дій. Старші й сильніші мали допомагати носити до великих кают-сховищ човни, каное та рятувальні шлюпки.

- Бо, - хвилювалася пані Сінді, - якось сильний ураган здійняв догори з десяток човнів, і ті пролетіли вздовж табору, збивши кілька дерев!

Молодші ж мали зачиняти всі вікна на спеціальні замки, прибирати розважальні споруди, замикати дерев’яні двері.

Точно невідомо, коли налетить ураган, тому всі мають залишатися завтра вранці у своїх каютах. Кухарі принесуть вам сніданок. Виходити суворо заборонено. Вітер може знести вас аж до ріки. І не думайте, що я жартую або перебільшую. Той, хто живе на океанському узбережжі, знає, що Атлантика в ігри не грається...

- Сподіваємось, - взяла слово замісник директора Рона, - все обійдеться, але якщо почуєте пронизливий гудок, то готуйтеся до евакуації.

Люди рухалися по табору, мов метушливі комахи: бігли, несли, поспішали... Коли сонце сховалося у води річки, здійнявся вітер, і діти з вожатими поховалися по каютах.

- Дарино, усе обійдеться?

- Повинно!

- А ти вже потрапляла в таку халепу?

- Так! Але зазвичай усе миналося добре. Це їхня справа зорганізувати безпеку, бо ніколи не знаєш, яких обертів набере сила вітру.

- Не повірите, - почала Софі, - але якось такий сильний ураган пройшов, що знесло частину пірсу. То було восени. Повітря за літо прогрілося до нестями і, назбиравши випарів з поверхні океану, розіграло велику негоду. Ми тоді на човнах по території табору плавали й виловлювали різні речі...

- Але ж залишилися всі живі?

- Ну, звичайно. Знаєте, я родом із Флориди. А ті урагани не рівня цим. Кожного року наш штат отримує не менше десяти штормових попереджень. Але головне виконувати вказівки, ховатися в захищені місця й не виходити назовні.

І діти, і вожаті сиділи нерухомо, прислухаючись до кожного пориву вітру, до кожної дощової краплини. Ніхто не знав, як воно буде цього разу. Вітер помалу починав завивати, а дощ -періщити щосили.

- Я боюся! - Лолі заскочила в ліжко до Ксені.

- І я! - обійняла подругу дівчинка. - Слухай, а що, тепер і вечора прощального не буде? Це ж післязавтра...

- Та що вечір? Хоч би ураган обійшов нас без наслідків.

- А в таборі “Чайка” теж таке?

- ...звичайно!

- Передаси Еріку листівки? - шморгнула носом Ксеня. - Ми з ним навіть адресами не помінялася. Отак і поїду...

- Звичайно, передам йому все. Не хвилюйся, - і Лолі підморгнула, - я ж казала, що ви мов...

- Найліпші друзі, - перебила її Ксеня.

Дівчата нарешті стомилися прислухатися до кожного звуку й заснули під гучне гуркотіння за вікнами, міцно закритими дерев’яними дощечками.

Уранці постукали кухарі. Вони стояли в дощовиках, по коліна мокрі, з повними черевиками води.

- Що там? - відразу ж запитала Софі.

- Вода, сік, пластівці, коржики й сендвічі.

- Ні, що надворі?

- Ох, - утер чоло старший кухар, - вітер все дме, але дощ ніби припинив лити. Гілок наламало багато...

Ксеня, Лолі, Йорі, Каталіна, Келі та Ілона уважно дивилися на нього, висунувши голови.

- Виходити не можна? - гукнула Йорі.

- У жодному разі!

Дівчатка нудилися, сумували, хвилювалися - у невідомості час тягнувся нестерпно повільно. Аж тут пролунав гудок.

- Ой! - підскочила Келі. - Евакуація?

- Е-е-е, ні - обід! - Дарина добре знала, яким має бути евакуаційний гудок, а яким - обідній.

- Не може бути?!

Дівчатка повиходили з кают і позастигали: місцевість так залило водою, що річка вийшла з берегів, а калюжі сягали колін. Обірвані гілки й поламані дерева виглядали моторошно. Де-не-де валялися перевернуті лавки. Звідки їх принесло, ніхто й гадки не мав. Діти, перестрибуючи глибокі калюжі, помалу потягнулися до їдальні.

- Минулося! Минулося! - радісно зустрічали всіх пані Сінді та пані Рона. - Пообідаємо та візьмемося за прибирання! А тоді вже можете збирати речі.

Поламані гілки й листя вивозили тачками. Вичерпували воду з найбільших впадин між каютами, аби не залило кімнати. Виносили назад всі заховані речі.

- Ми до завтра будемо прибирати! - незадо-волено бурчала Лолі. - Оце тобі вечір свічок!

- Ох! - Ксені дуже хотілось заплакати. Невже вона так і не побачить Еріка ще раз?

“Ну хто міг таке передбачити? - вертілося нав’язливо в Ксені в голові. - Було ж так чудово!” - ставало гірко-гірко, а перед очима раз у раз з’являвся Ерік: у шарфику на шиї, з папужкою в долоні... “Смішний! - ніби сама з собою говорила Ксеня. - Прощавай, милий друже!”

Вкладаючи речі у валізу, вона все переглядала мушлі з океану, світлини, зроблені в Еріка вдома...

- Агов, - тихо підкралася до неї Лолі, - закохана!

- Припини! Припини! - обурено повернулася до подруги Ксеня.

- Ве-чір сві-чок бу-де! - розтягнула, мов жуйку, слова Лолі.

- Обманюєш?

- Бу-де!

- А я вже весь одяг склала, - заметушилася Ксеня, - ось, тільки шорти та футболка в дорогу.

- Йди так! Яка різниця, все одно темно буде.

Та ніхто і не дивитиметься на одяг - це ж прощальна вечірка! Шкода, що без танців, а то я б станцювала їм на прощання!

Їдальню було видно здалеку. Вона скидалася на великий корабель, що плив у тихих небесних водах, серед мерехтливих зірок.

Дівчатка увійшли, прямуючи до свого столу. Навколо в кулястих скляних вазах плавали білі троянди, а на столах, накритих мереживними скатертинами, палали безліч маленьких свічок.

Ксеня підійшла до свого місця й сіла, оглядаючись.

Раптом хтось затулив їй очі.

- Ерік!

Хлопчик простягнув їй свого шарфа.

- Еріку, я так боялася, що ми не побачимося!

- Ось, це тобі!

- Шарф? Це ж твій!

- Я хочу подарувати тобі на згадку мою найулюбленішу річ, тож візьми - шарф!

- Дякую! Дякую! - раділа дівчинка. - А ти листівки, будь ласка, передай своїм, гаразд?

Вони сиділи поряд, їли шоколадний пиріг та зацукровані вишні й розмовляли про все на світі. Так хотілося наговоритися перед від’їздом...

Зі сцени співали якихось меланхолійних пісень, цитували мудрі вислови, читали вірші.

- А зараз, -

1 ... 23 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друзі за листуванням», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Друзі за листуванням"