Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пан Ніхто 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Ніхто"

434
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Ніхто" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 272
Перейти на сторінку:
зарадить і французька поліція.

Літній гарсон проходить повз нас із порожньою тацею. Тоні перепиняє його рукою.

— Вороне, вип'єте ще по одній?

— Якщо пригостиш, — непривітно відповідає Ворон.

— Два мартіні й два великих вина! — замовляє Тоні. Потім, спершись ліктями на стіл, утуплює в мене каламутні очі. — Ти мене, друже, не підбивай: кажеш про Мері, а думаєш про іншу.

— І гадки не мав.

— Розказуй комусь іншому. В усякому разі, вибір непоганий: я маю на увазі дочку старого…

— Через таких і виникали ускладнення.

— Щодо цього ти маєш рацію. А в тебе їх аж занадто. Як воно в тебе виходить, чоловіче, що ти стикаєшся з Кралевим?

— До чого тут Кралев?

— Як до чого? До того, що й ти. Він теж клюнув на Ліду. Двічі вже запрошував її на вечерю…

— Тихіше, — попереджую я. — Йде Младенов…

Младенов наближається у супроводі Димова і Кралева. Вони вмощуються за столом у кутку, де, як звикле, сидять гості. Якщо врахувати, що біля входу Милко зайнятий тоталізатором, то Центр у повному складі.

— Центр у повному складі, — кажу я.

— Усі восьмеро… Нічого, скоро нас лишиться семеро, — кидає Тоні, прилизуючи жовтими від тютюну пальцями своє довге волосся. — Але сім — кепське число…

— Хто ж одсіється? Невже я?..

— А хто ж іще?.. Не з моєї вини, звичайно.

— Не вдавай простачка: і ти допоміг. «Тільки сьогодні він прогуляв 60 франків», — нагадую його репліку того вечора.

— Казав те, що мусив казати, — виправдовується Тоні. — На моєму місці ти зробив би те саме.

Підходить гарсон з повною тацею, ставить нам два мартіні й іде далі.

— Ти від початку пристав до мене, — байдуже нагадую я. — Всі твої звіряння були приманкою.

— Я говорив те, що мені веліли, — повторює Тоні. — Якщо ти впіймався на гачок, вина не моя.

— Чому це я упіймався?

— Бо впіймався!

Тоні виливає півкелиха рідини собі в рот, запалює сигарету й посміхається.

— Ти маєш себе за хитруна і, можливо, таки станеш ним, якщо вже не став. Коли до тебе хтось чіпляється і починає настроювати проти шефів або нахваляється сам повернутися назад, що ти повинен зробити? Є три варіанти: погодитись, промовчати або піти до шефів і доповісти їм про все. Ти, звичайно, не погодився, бо не зрадник, але й не доповів. А треба було, якщо ти кмітливий. Тоді б ти витримав іспит.

— Зате ти справжній пройдисвіт, — кажу я, відпиваючи з келиха. — Коли б я доповів, то знаєш, що б було? Кралев примусив би тебе відмовитись од своїх слів і стверджувати, ніби все це казав я, а тепер намагаюся перекласти на тебе. Отже, в кожному з трьох випадків мене чекала однакова доля, бо Кралев вирішив її заздалегідь.

Я навмисно двічі повторюю прізвище Кралева, щоб уловити реакцію Тоні. Але він не реагує. Тоні вже так нализався, що навіть не заперечує своїх зв'язків з Кралевим, а якщо й заперечує, то зовсім протилежне:

— Чого б це вони заздалегідь вирішували твою долю, га? Хіба хтось що мав проти тебе?

— Проти мене? Звичайно, ні. Я дрібна риба. Але оскільки вони мають зуб на Младенова, а я ніби його людина, то все скошується на мені.

— Не бери це близько до серця, — заспокоює мене Тоні. — Макітра в тебе варить. Значить, ти не пропадеш. Шкода лише, що тобі вже не ссати двох маток.

— А ви як? Хіба ви ссете одну? Всі ви…

— Тс-с! — уриває мене Тоні, прикладаючи до губів прокуреного пальця. — Не плещи язиком! Сси собі скільки хочеш маток, умій тільки… Нічого, все ще попереду, навчишся…

— Ти ніби знову набрався… — байдуже завважує Милко, підсідаючи до нашого столу, наморений тоталізатором.

— З горя, братку… Шкода, що знову лишаємося без редактора.

Милко не звертає уваги на його слова, очима шукає офіціанта, знаходить його і мовчки замовляє собі питво, показуючи на келих Тоні.

Мабуть, Милко також втаємничений. Здається, всі вони втаємничені, крім мене.

— Вип'єте ще по одній? — запитує мовчазний Милко, коли гарсон приніс йому келих мартіні.

— Чому по одній? Вип'ємо більше, — озивається Тоні охоче. — Замовляй повну пляшку, годі вже гратися в чарки.

— Тобі не вистачає тільки пляшки, — бурмоче Милко. І звертається до гарсона: — Ще два келихи.

Та мені не вдається скористатися його щедрістю. З-за столу її кутку підводиться Младенов і незграбно прямує до нас,

— Емілю, ти не підвезеш мене додому?

Я встаю, рушаю за ним. Мені вже відомо, про що йтиметься. Тому я трохи здивувався, коли в «ягуарі» бай Марин завів мову зовсім про інше:

— Чим ти думаєш, коли підколюєш Ліду такими шпильками?

— Якими саме?

— Що вона, мовляв, невідь як одягнена, що в таке ганчір'я вдягаються лише шльондри… Невже, Емілю, я лопатою гребу гроші?

— Зачекай, бай Марине, я казав Ліді не про гроші, а про пристойний вигляд. Вона може витрачати на вбрання значно менше і мати пристойніший вигляд.

— Я казав їй те саме. «Візьми, — кажу, — собі одну-дві сукні в монопрі[1], як це роблять скромні жінки». А вона послухала Мері Лямур і накупила цього страхіття. А тепер давай, тату, гроші на нові туалети. Наче в мене їх хоч лопатою греби…

— Є люди, які таки загрібають їх лопатою, — підтакую я. — Хоч би й Димов.

— Я знаю, скільки одержує Димов. На його гроші також не розженешся. Особливо коли на твоїй шиї така, як Мері. — Младенов замовкає, кидаючи на мене швидкий погляд. — Їдь повільніше. Поспішати нікуди. Я хочу сказати тобі й дещо інше.

Отже, ми дійшли до головного. Я їду повільно, оскільки в цей час рух такий, що навіть при бажанні не розженешся. Та й відстань од Центру до Рю-де-Прованс надто мала для такої важливої розмови.

— Вже двічі чи тричі заходила мова про тебе. Я всіляко намагаюся відкласти остаточне розв'язання, однак ті двоє наполягають на своєму: вони хочуть збутися тебе. Кажуть, ми його не чіпатимемо, нехай собі живе, але щоб щез з-перед очей. Їм не потрібен наглядач.

— Гаразд, бай Марине. Якщо треба, я щезну.

Младенов кидає на мене оком, здивований несподіваним відступом. Я дивлюся просто себе, намагаючись прилаштуватись між старим «сітроеном» і довгим блискучим «б'юїком».

— Я, звичайно, не кину тебе в біді. Зроблю все, що зможу. Я вже де з ким переговорив, і, мушу сказати, відкривається чимало можливостей. Можеш піти у «Вільну Європу» і в інші місця, тільки май почуття міри. Наші емігранти, на жаль, здебільшого прості люди, а тут потрібні підготовлені хлопці, такі, як ти.

1 ... 21 22 23 ... 272
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Ніхто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Ніхто"