Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Тут же Жуков викладає суть німецького плану так, як він був відображений у доповіді Голікова, так, як німецькі генерали його написали: «Для наступу на СРСР створюються три армійські групи: 1-а група під командуванням генерал-фельдмаршала Бока завдає удар у напрямку Петрограда; 2-а група під командуванням генерал-фельдмаршала Рундштедта - в напрямку Москви і 3-я група під командуванням генерал-фельдмаршала Лееба - в напрямку Києва. Початок наступу на СРСР - орієнтовно 20 травня »(Спогади та роздуми. М., 1969. С. 240).

У своїх мемуарах Жуков детально перераховує те, що повідомляли розвідники керівництву: «За даними Розвідувального управління нашого Генштабу, очолюваного генералом Ф.І. Голіковом, додаткові перекидання німецьких військ у Східну Прусію, Польщу і Румунію почалися в кінці січня 1941 року. Розвідка вважала, що за лютий і березень угруповання військ противника збільшилася на дев'ять дивізій... На 4 квітня 1941 року загальне збільшення німецьких військ від Балтійського моря до Словаччини, за даними генерала Голікова, склало 5 піхотних дивізій і 6 танкових дивізій. Загалом проти СРСР знаходилося... На 5 травня 1941 року, за доповіддю генерала Ф.І. Голікова, кількість німецьких військ проти СРСР досягла 103-107 дивізій... На 1 червня 1941 року, за даними розвідувального управління, проти СРСР перебувало 120 німецьких дивізій...».

Жуков наводить повідомлення військового аташе в Берліні від 14 березня, в якому зазначався термін німецького нападу: між 15 травня і 15 червня.

Жуков обурюється: начальник Розвідувального управління генерал-лейтенант Голіков мав такі відомості, але не зумів їх оцінити достойно, з правильної інформації Голіков робив абсолютно необґрунтовані висновки!

Наступна жертва Жукова - народний комісар Військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, який теж мав відомості виняткової важливості, але теж не зумів вникнути в їх суть. 6 травня 1941 року Кузнєцов направив Й.В. Сталіну записку, в якій, крім іншого, йшлося про повідомлення військово-морського аташе в Берліні капітана 1 рангу Воронцова: німці готують вторгнення до 14 травня. «Дані, викладені в цьому документі, теж мали виняткову цінність. Однак висновки, що пропонувалися керівництву адміралом Н.Г. Кузнєцовом, не відповідали наведеним ним же фактам» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 240).

У всіх подальших виданнях звинувачення проти генерала Голікова й адмірала Кузнєцова повторені та посилені. Починаючи з другого видання «Спогадів та роздумів» в числі обвинувачених виявився ще й «посол СРСР у Німеччині Деканозов», від якого нібито теж надходила «такого ж характеру інформація». Деканозов, за словами Жукова, своїми заспокійливими повідомленнями дезінформував Сталіна.

В даному випадку Жуков помилився: Володимир Георгійович Деканозов у 1941 році не мав рангу посла. І взагалі на той час у нас послів не було, як не було й міністрів. Ранг Надзвичайного і Повноважного Посла Деканозов отримав 14 червня 1943 року. А в 1941 році він був заступником наркома закордонних справ і повноважним представником СРСР у Німеччині. Але не в цьому суть. Суть у тому, що і Голіков, і Кузнєцов, і Деканозов мали в руках безцінні відомості, але правильних висновків зробити не змогли.

Давайте ж разом з Жуковом посміємося над, м'яко кажучи, не дуже розумними Голіковом, Кузнєцовом, Деканозовом, а потім подумаємо ось над чим: Голіков зробив неправильні висновки, і Кузнєцов дров наламав, інші товариші дали маху, але ж це не так страшно! Тоді, навесні 1941 року, помилки Голікова, Кузнєцова та інших можна було легко виправити. Адже не Голіков і не Кузнєцов і навіть не Деканозов визначали політику країни та стратегію її армії, і не для себе вони писали доповіді та записки, а для вищого керівництва. Ось вони-то, вищі, і повинні були оцінити викладені в доповідях факти, зробити власні висновки, накласти обґрунтовані резолюції, прийняти правильні рішення. Якщо Голіков помилився, завдання вищих керівників - поправити. У цьому суть і сенс їхньої роботи. За це їм гроші платять. Саме для цього їх посадили у високі кабінети. Якщо дурний Голіков зробив необґрунтовані висновки, то геніальний Жуков з тієї ж інформації повинен був робити правильні висновки. Чи зробив він їх?

Уявіть себе начальником будь-якого рангу. Підлеглий висипає на вашу бідну голову купу вельми неприємних фактів, а укладає доповідь нічим не обґрунтованими оптимістичними висновками: все добре, прекрасна маркізо! Що накажете робити? Вибір не широкий. Одне з двох.

Перше: думати своєю головою і робити з неприємних фактів настільки ж неприємні висновки.

Друге: своєю головою не думати, а погоджуватися з необґрунтованим оптимізмом доповідача, робити з найнеприємніших фактів вельми приємні узагальнення.

Ніхто не сперечається: начальник Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенант Голіков у своїх висновках жорстоко помилився. Тепер відповімо на запитання: а хіба Жуков виявився розумнішим? Хіба, маючи ті ж дані в руках, Жуков прийшов до інших висновків?

Жуков обурений: висновки адмірала Кузнєцова не відповідали фактам, які він сам же приводив. Так, є чому обурюватися. Тільки не після війни слід було всьому світові про це розповідати. Жуков про це повинен був заявити Сталіну і Кузнєцову ще тоді, 6 травня 1941 року. Тоді, навесні 1941 року, треба було обурюватися: товариш Сталін, давайте звернемо на факти увагу! Давайте самі їх оцінимо! А Кузнєцову і Голікову вірити не можна, їх висновки не стикуються з фактами, які вони самі ж доповідають!

Жуков - наймудріший стратег. Але в його мудрості є мала вада: найбільші осяяння приходили в його світлу голову з деяким запізненням - через 25 років після ганебного розгрому.

А як накажете розуміти загадкову фразу в мемуарах Жукова: «Ф.І. Голіков подав керівництву доповідь»? Це кому? Керівництво - поняття еластичне. Питання принципове: відносить себе