Читати книгу - "Кривоклят"

покарання за облиття дев’яностошестивідсотковою сірчаною кислотою примарних банкнот, за які кожен із них, якби я не облив «Автопортрет» Дюрера, міг би собі купити лижі, подорож на Канарські острови, стільки-то й стільки-то тисяч порцій віденського шніцеля з гарніром, кабріолет чи неймовірну кількість канцелярських затискачів, якими можна було скріпити все, що надається до скріплення в Австрії, а можливо, і в Європі, а тому вони вважали мене нищителем їхніх затискачів, їхніх лиж у комплекті з кріпленнями й лижними черевиками, їхніх тисяч шніцелів і так далі, а отже, людиною, що справедливо зогниє в тюрмі, за їхнім улюбленим висловом, коли вони лише чули про який-небудь процес, то думали про гниття, про тілесний розпад засудженого, який розкладається, як переморожені стебла жоржини або картопля, забута в плетеному кошику під кухонною стільницею, вони думали не про рівний фасад тюремного закладу у Штайні з його сірими, чистими камерами, а про середньовічну темницю, встелену напівзогнилою соломою, про кайдани й закуте в них слизьке тіло, що розпадається на шматки, бачили лише покарання, якомога жорстокіше, бо цього вимагає справедливість, бо коли не йдеться про них, усі стають великими прихильниками справедливості; вони — прихильники належної оцінки і якнайсуворішого осуду провин, хоч необов’язково дослідження й оцінки пом’якшувальних обставин, які є для тюхтіїв, що, на їхню думку, є перепоною для правосуддя, хіба що коли, певна річ, стосуються їх самих, тоді вони є уособленням тієї справедливості, тому вони розуміли, схвалювали й з ентузіазмом вітали покарання, але геть не розуміли жертви, не розуміли, що покарання було передвизначене задовго до процесу, колись давно в Касселі, коли я вперше збагнув суть завдання. Ба більше, вони не розуміли, ухилялися від розуміння, що ця жертва принесена заради них, заради кожного з цих самовдоволених, законослухняних громадян, які приходили сюди поспостерігати, як судять порушника порядку, як він дізнається, що зогниє в тюрмі, що проявиться на обличчі дегенерата в момент виголошення вироку, вони не розуміли жодного разу, в жодній залі судових засідань не розуміли, що я пропоную їм єдиний рятунок. Що серед усіх цих жінок зі стетоскопами, які посміхаються їм із передостанніх сторінок тижневиків, лискучі та крейдовані, з лискучими та крейдованими посмішками, з волоссям, розвіяним повівом неприборканої ейфорії, що обіцяє турботливу медичну опіку, серед усіх осяйних пенсіонерів, що насолоджуються безпечною старістю в жовтих і червоних пуловерах, у квітчастих сукнях та кашемірових шалях світлих і нічим не заплямованих барв, що м’яко затуляють світлі й не заплямовані жодною печінковою плямою обличчя, серед усіх ідеальних родин зі «Сторожової башти», що пропонують неминуче спасіння, лежачи в мальованому раю між левом та ягнятком, серед усіх цих солідного вигляду фінансових радників із так досконало зачесаним набік волоссям, що вони здаються шматком полірованої деревини, у бездоганних костюмах і краватках, що висять ідеально рівно, хоч і зав’язані без жодної фантазії, втім, ми очікуємо не фантазії від фінансових радників із посмішками, що виражають безмежну довіру до запропонованого плану довготермінового заощадження «Безпечне майбутнє», одне слово, серед усіх цих людей із рекламок, брошур, телевізійних рекламних блоків, білбордів я був, по суті, єдиною людиною, яка давала їм справжній порятунок і справжнє розв’язання намарно. Намарно, оскільки моє завдання, і тут я мушу погодитися із Цеєтмаєром, майже напевне приречене на провал, і слід належним чином, тверезо обміркувати, за словами Цеєтмаєра, чи людству, а отже, і мені як одному з нечисленних свідомих представників цього людства вигідно наражати який-небудь витвір мистецтва, а тим більше шедевр на знищення тільки заради того, щоб ударити в набат і розбудити людство, Однак, відповів я Цеєтмаєрові, якщо ніхто не вдарить у набат і людство не прокинеться, пропаде не тільки цей один шедевр, а й узагалі всі твори та шедеври, уся візуальна пам’ять; усе візуальне дзеркало людства, у яке воно тисячоліттями дивилося й завдяки якому могло себе зрозуміти, порозумітися саме із собою, буде відкинуте, зведене до ролі спочатку легкого кітчу, потім гуморески й, врешті-решт, марного сміття, і тоді те суспільне надбання значної вартості, що сьогодні експерти оцінюють за своїми табелями в п’ять, десять, п’ятдесят мільйонів доларів, матиме вартість дошки, на якій воно намальоване, Як порізаний на клапті «Святий Ієронім» Леонардо, втрутився Цеєтмаєр, а я притакнув, один фрагмент якого був затичкою в бочці для родзинок, другий — сидінням табурета, що належав шевцю, а третій — дверцятами до шафки, Ні, запротестував я, було два фрагменти, один був сидінням табурета, що належав шевцю, а другий — стільницею. Менше з тим, примирливо мовив Цеєтмаєр, Так чи інак, казав я далі, ми ризикуємо одним тільки заради того, щоб не втратити всі, сподіваючись, що люди все-таки щось зрозуміють, але вони нічого не розуміють, Вони нічого не розуміють, погодився, знову пожвавившись, Цеєтмаєр, який уже досить довго не лежав на ліжку, а підвівся на подушках і сидів, високо спершись на них і кидаючи на стіну худу тінь свого високо посадженого черепа, авжеж, дорогий пане Кривокляте, вони зовсім нічого не розуміють, це очевидно, без жодних домислів, Я знаю, відповів я Цеєтмаєрові, я чимало разів пункт за пунктом пояснював усю свою теорію, ви пишете в газетах, казав я їм, а потім читаєте в газетах, говорите на телебаченні й слухаєте на телебаченні тільки про геть несуттєві риси твору, про його так звану фінансову вартість, подану в шилінгах, марках, євро чи доларах, яку взято зі стелі, Протестую, запротестував прокурор Ланґманн, вартість знищеного обвинуваченим майна на значну суму, тобто картини «Автопортрет» авторства Дюрера Альбрехта, подана, спираючись на думку експерта й так далі, Підгримую протест, підтримав протест суддя Трнкочі, а якщо навіть і не взято зі стелі, то взято з висновку експерта, що все одно, Протестую, запротестував прокурор Ланґман, Підтримую протест, підтримав протест суддя Трнкочі, Як-не-як, казав я, вона, на мою думку, геть несуттєва, оскільки ви випустили з уваги найсуттєвіше, а саме, якби дев’яностошестивідсоткова сірчана кислота, яка, на щастя, кажу це з певним полегшенням, казав я з певним полегшенням, порушила тільки лак, а не шари фарби й проїла картину аж до дошки, це позбавило вас зовсім не грошей, не банкнот, монет, зливків, акцій на біржі чи як ви там це зберігаєте, а твору, твору, який є незамінним, якого не замінить ні подана експертом сума, ні дворазове, триразове чи чотириразове збільшення цієї суми, взагалі жодна сума грошей не здатна замінити автопортрет Дюрера, не лише того в хутрі зі Старої пінакотеки в Мюнхені, а й навіть того дещо дженджикуватого з Прадо й