Читати книгу - "Сусід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сусід" автора Христина Лукащук. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 49
Перейти на сторінку:
— службовий роман. Ти що, не знаєш, що в нас, себто у вас, поправився він, — це заборонено?

— Добре-добре, як скажеш. — Мені захотілось якомога швидше закінчити безглузді прирікання.

Настій зіпсувся. Та коли Володька висадив мене під моїм власним помешканям і скоромовкою, крізь прочинене скло на передній дверці авта, попередив, що до банку мушу добратися сама, аби не викликати підозри, я й зовсім втратила гумор.

В моєму кабінеті чекав сюрприз. Генадій Юрієвич, насвистуючи якусь популярну мелодійку з модного серіалу, задоволено потер руки, як тільки-но я увійшла.

— Розказуй, Вікусь! Розказуй! Впевнений, в тебе є чим потішити старого! — шеф фамільярно підморгнув і розплився в масній посмішці.

Матінко! Я геть чисто забула, що маю відзвітуватись за розкіш п’ятизіркового готелю. От, дурепа. Потрібно було придумати хоч таку-сяку історію, аби все виглядало більш правдоподібним. Чула як розквітають маками мої щоки. Стояла наче зловлена на гарячому школярка і дурнувато всміхалась, раз у раз кліпаючи повіками.

— Доброго дня, Генадіє Юрієвичу! Також рада вас бачити, — відтягувала я момент істини. — Як ви тут? Що нового?

— Та ти, дитино, не відволікайся, розповідай. А в банку все по старому — котимося в прірву. Якщо твій Володимир Петрович нас звідти не витягне, то нам гаплик. Але ти й сама про все прекрасно знаєш.

— Чому це мій? Це не справедливо. Ви ще скажіть, що це я його сюди закликала. — огризнулася, краєм ока слідкуючи за реакцією шефа, аби будь-якої миті перевести все на жарт.

— Та годі, Вікторіє. Ми ж не діти. Не вередуй. Тобі це не личить. Ти добре знаєш що я мав на увазі, коли казав «твій». Твій підопічний. Ти ж за нього тепер відповідаєш. Сідай і розказуй. Зробити тобі кави?

— Так.

В мене є ще кілька хвилин, заки закипить чайник, аби щось придумати.

Кава чудово пахла, нагадуючи мені останній ранок в готелі. Скільки б я зараз віддала, аби повернути час назад.

— Всміхаєшся, значить є що згадати.

Нічого не проходить незауважувальним повз пильне око Генадія Юрієвича. З ним потрібно бути обережною. Інакше, як щойно висловився він сам — гаплик. Роботі, кар’єрі, особистому щасті.

— Дивний якийсь той ваш Володимир Петрович.

Вирішила говорити правду.

Шеф знизив плечима, але ствердно кивнув головою, мовляв — що поробиш, маємо те, що маємо.

— Не без того. — добавив.

— В перший же ж вечір прийшов до мене з квітами і шампанським.

Розказую, а сама уважно дивлюсь на цього опецькуватого чоловіка. А він навіть бровою не веде.

— Он воно що, — ляснув себе по коліні, — то це був він? А я думав, що ти в нас така гаряча молодиця і часу даремно не гаяла — з молодими турками розважалася.

— Мар’яна.

Я не приховувала свого обурення.

— Аякже, дитинко, аякже. Ми тут всі між собою одним шнурком зв’язані. І в разі чого всі разом на дно й підемо. — говорив всміхаючичь, але звучало як погроза.

— Тоді ви все знаєте, — я відсьорбнула кави і замовкла, втупившись в засохлий кактус на своєму столі. Чомусь з боку відвідувача все виглядало зовсім по-іншому, ніж з мого місця, де тепер сидів Генадій Юрієвич. Якось ще більш незатишніше і наче відчужено. «Потрібно буде викинути», — подумала я.

Видно останню фразу сказала вголос. Шеф підскочив, наче вжалений.

— Кого викинути? Не вередуй. Нічого я не знаю. Якби знав, то тебе б не питав. — Примирливо пробуркотів він, всівшись назад в моє крісло.

— Та все було як завжди. Володимир Петрович досконало знає свою справу. Зустрічі відбувались насичено і продуктивно. Єдине… — Я затнулась, думаючи наскільки задалеко можу дійти, розповідаючи все як було.

– Єдине, що? — Пожвавішав шеф, зайорзавши на кріслі, в передчутті сенсації.

— Він досить часто кудись відлучався. Казав, що вирішує якісь приватні питання. Здається, телефонував на Україну.

Вирішила закінчувати цю гру. Хай сам думає. Наче нічого й не розповіла, зате правду сказала. Нічого не втаїла, та своє жіноче самолюбство потішила. З подивом однак зауважила, що задоволення від цього не отримала.

— Ет, також мені новина. То мав бути сюрприз, але вже тобі скажу, ми ж з тобою, дитино, в одній упряжці.

Від здивування я аж рот відкрила. Вічно Генадій Юрієвич все знає, вічно він на крок по переду. І задовгі рувави на піджаку йому в цьому не заважають.

— Ви про що? Я щось пропустила?

— Ні. В тебе в кінці тижня день народження. — Спинився, аби я підтвердила.

— У-гу.

— Володимир виріив зробити тобі несподіванку — невеличке корпоративне свято з тортом, кульками, стриптизерами.

Очі мені мало з орбіт не повипадали від почутого.

— Стриптизери? Торт?

— От і я йому — те ж. А він — без неї б не було контракту з турками, без неї робота з інвестиціями в тупик би зайшла і так далі, і тому подібне. Не було іншого виходу, як погодитись. Оце він від турків постійно телефонував, б’юджет утрясав, меню вибирав, торт і все решту. Та чому б зрештою й ні? Ви всі гарно попрацювали. — Закінчив він, нарешті встаючи з мого місця. — Але ти все одно будь з ним обачна. Наша угода залишається в силі.

Запхав руку за пазуху і вийняв пухкенький конверт. Відсунувши шухляду мого столу, недбало вкинув туди згорток, перев’язаний жовтою гумкою.

— Дякую.

Відчула як червонію ще рясніше ніж досі.

— Ти добре попрацювала. — попрощався він.

Ще довго сиділа з боку відвідувача, розмірковуючи над усім почутим. Було щось, що вислизало мені з рук. Щось невловиме, але таке, що мало вкрай важливе для мене значення. Було багато запитань і замало відповідей, та й ті такі кволі та немічні, що не народившись, вже не викликали довіри.

1 ... 21 22 23 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сусід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сусід"