Читати книгу - "Вона"

— Так, ну що почнемо? — промовив Сергій. І тим самим відволік Тараса від роздумів.

— Давайте, — сказала Марі і поглянула на Тараса, який схвально кивнув.

— Давайте, я вам допоможу зробити декілька перших пострілів… — Сергій наблизився до Марі і вже майже торкнувся її руки…

— Вона сама! — гучно, але досить спокійно сказав Тарас. — Нехай сама спробує, — вже тихіше і м’якше промовив Тарас.

— Добре, без питань, — з певним невдоволенням мовив Сергій. Адже для таких людей як він не прийнятно було, коли його в чомусь виправляють, тем паче, в чому він вважав себе професіоналом.

Тарас поглянув на Марі, яка із вдячністю йому кивнула. Адже в неї не було ніякого бажання контактувати із Сергієм так близько. Марі приготувалась, одягла навушники, окуляри і от тепер можна було починати. Вона звела в руці пістолет, секунда прицілу, і — перший постріл пролунав, ще декілька секунд — другий, третій, четвертий…

Марі робила це так впевнено, що два дорослих чоловіки, які цим замаються досить довгий час дивились на неї у повному занімінні. От шум стих і Марі повернулась до Тараса і Сергія. Вражені таким, вони незворушно стояли на місці і дивилися на неї.

— Можна мені глянути, що вийшло? — звернулась Марі до Сергія.

— Ооо так, звичайно! — Сергій натиснув на кнопку і мішень почала рухатись до них. — Нічого собі)! — у захваті промовив Сергій. — Ви напевно, чемпіонка зі стрільби, просто нам не зізнаєтесь, що б не зачепити наше самолюбство)))? Ви неперевершена, Марі! Це ви маєте давати мені уроки.

— Дякую, Сергію. Ми ще трохи тут самі постріляємо, — Тарас перебив, нахваляння Сергія, і помітно сам був вражений результатом Марі.

— Все, все, все, не буду вам заважати))), — Сергій, посміхнувся до Марі. — Твоя дівчина чудово стріляє, вона просто знахідка.

— Дякую, — Тарас поглянув на Марі і навіть не збирався заперечувати словам Сергія.

— На все добре. Ми вже скоро підемо, залишимо все тут, — Тарас простягнув Сергію руку для стискання тим самим показуючи, що його присутність тут уже зайва.

— На все добре, — потиснувши руку у відповідь, Сергій обернувся до Марі і ще раз її посміхнувся. — Завжди будемо раді вас бачити, ви прекрасний стрілок))).

Сергій вийшов із тиру. І Марі залишилась на одинці з Тарасом.

— Я ж казала, що хвилюватись не має сенсу), — Марі із задоволенням поглянула на свою мішень.

— Так, ви мене не абияк вразили, Марі! — і Тарас знову поглянув на мішень. Адже всі чотири вистріли один в один потрапили в десятку.

— Так що не бачу більше потреби тут знаходитись. Можемо вже їхати? Пізніше я ще приїду повправлятись у стрільбі.

— Звичайно, — Тарас ще раз поглянув на мішень. — Час, їхати.

Знявши навушники і поклавши пістолети, вони вийшли і попрямували до машини. Тарас йшов поруч з Марі.

— Не люблю їздити на авто. Зазвичай ходжу пішки. Можливо це через те, що в мене його не має? — Марі посміхнулась і глянула на Тараса.

— Машина, це необхідність, але дивлячись на вас… Одразу розумієш, що не така вже це необхідність. Ви можете насолодитись красою природи. У нас є на що подивитись).

— Ця природа мене ледь не вбила), — Марі іронічно посміхнулась.

Сівши в машину Марі відразу спрямувала свій погляд у вікно, намагаючись абстрагуватись від Тараса. Але Тарас відірвав її від думок, які почали її огортати. Його голос повернув її до реальності. Марі не відразу навіть почула, що сказав Тарас.

— Боже, Сергій такій бабій.

— Що? — здивовано запитала Марі. Адже Марі не збиралась навіть думати про це, не те, що говорити.

— Кажу, Сергій до вас так і клеївся в тирі. Скільки його знаю в нього в голові одні жінки.

— Це його особисті проблеми. Ви так говорите про увагу Сергія до мене, ніби вас дивує, що він звернув на мене увагу? — Марі сердито зиркнула на Тараса. — І взагалі, я не розумію, чому ми про це говоримо? Не бачу на те не найменшої підстави.

— Ні, що ви, перепрошую, я не це мав на увазі. Я хотів сказати, що ми ж прийшли разом… — Тарас вкотре пошкодував, що завів цю розмову. Його вже починало бісити, що кожного разу Марі сприймає його в штики. Чи то він дійсно з нею вів себе як повний бовдур?

— Не думаю, що будь — які розмови про чиїсь взаємини взагалі доцільні в даній ситуації. Тому не маю жодного бажання про це далі говорити, — Марі знову відвернулась до вікна.

А Тарас так у відповідь нічого і не сказав.

Дорога назад видалась ще похмурішою, аніж туди. Дісталися додому вже пізно ввечері. Виходячи з машини, Марі на вигляд була досить втомлена. На мить вона подумала, що втрачає рівновагу, і схопилась за дверцята машини, сподіваючись, що Тарас цього не помітить. Та він помітив.

— Ви б відпочили, не варто ризикувати здоров’ям. Адже зараз не має такої потреби, — Тарас поглянув на зморену Марі і додав. — Якщо будуть якісь питання, зможемо обговорити завтра. Відпочивайте, а я ще попрацюю…

Марі поглянула на Тараса, але нічого не відповіла. Вона дійсно була виснажена. Постійне зосередження і самоконтроль, щоб абстрагуватись від Тараса та ще й фізичні навантаження, зовсім виснажили її.

Марі піднялась на гору. Намагаючись все обдумати, розкласти все по полицях вона лягла на ліжко, і зрозуміла, що їй це чомусь геть не вдається. Марі відчувала себе збитою з пантелику. Вона розуміла, що все летить шкереберть, і її це обтяжувало на стільки сильно, що