Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Для Багдада та інших розвинених міст регіону розташування на берегах двох великих рік, Тигру та Євфрату, виявилося одночасно благословенням і прокляттям. Місцевість між Тигром і Євфратом родюча та благодатна. Не дивно, що Едемський сад, за переказами, перебував саме тут. Звідси до інших мов увійшло слово «рай», що авестійською перекладається як «захищений сад». Завдяки Тигру та Євфрату ця територія дістала свого часу грецьку назву Месопотамія, тобто «Земля між ріками». Завдяки своєму розташуванню в Едемському саду Багдад отримав змогу користуватись іригаційними системами та каналами, збудованими за часів попередніх культур.

На берегах двох рік за різних століть існували найбільші міста світу та визнані центри цивілізацій. Мабуть, у жодному іншому місці на ділянці площею в декілька сотень квадратних кілометрів не зустрінеш такої великої кількості руїн, що нагадують про величну історію. За тридцять п’ять кілометрів на південь від Багдада — залишки величезної вхідної брами. Це був проїзд до міста Ктесифон, столиці Парфії та імперії Сасанідів. Воно було найбільшим у світі у VI ст., проте перетворилося майже на місто-привид, коли було засновано Багдад. П’ятдесят кілометрів од Ктесифона на південь, на березі Євфрату, можна побачити руїни Вавилона — найбільшого у світі у XVII та VII ст. до н. е. Ще далі, на відстані ста кілометрів уздовж Євфрату на південь, залишилися руїни Урука. П’ять тисяч років тому це була столиця Шумера, найбільша метрополія свого часу. На смузі завдовжки лише двісті кілометрів між двома річками були розташовані чотири найбільших міста тодішнього світу. З них лише Багдад заселений і дотепер.

Торговець прянощами, приїхавши до Багдада, на своєму шляху до центру міста бачив спершу численні торгові місця, суги, канали та площу книжкового ринку. Потім він проїжджав повз ларьки з вуличною їжею і квартали торговців тканинами та ювелірів. У середмісті височіли мечеть і палац правителя, знаний під назвою «Золоті ворота». Діаметр центру міста становив чотири кілометри. У ньому було багато парків, садів і пішохідних вулиць. За межами міських мурів, на берегах Тигру, стояли чепурні будинки, куди принци та принцеси, а також інші заможні громадяни втікали від шуму великого міста.

Силует Багдада, крім мечеті, прикрашали церкви та синагоги. Мощеними та освітленими вулицями прогулювалися понад шість тисяч студентів зі всього світу. На пожертви багатих городян утримували безкоштовні лікарні та годували бідних студентів. У Багдаді було також чимало винних крамниць і таверн. Виготовленням вина опікувалися християни, а продажем — зороастрійці та євреї. Поети ж на кшталт Омара Хайяма залюбки споживали його. Правителі ліберально ставилися до вживання вина, що, поза сумнівом, відбивало мультикультурні настрої в імперії.

Повна протилежність європейським містам, де було заведено виплескувати нечистоти прямо на брудні вулиці, відчувалася у повітрі у прямому сенсі. У місті було понад дві тисячі лазень, а каналізаційні споруди ховалися під землею. Аміра Беннісон, дослідниця арабської культури, зазначає, що за багатством, розмірами та вишуканістю з містами правителів династії Аббасидів могли змагатися лише міста Давнього Китаю. До XII ст. у них були прекрасні системи водопостачання та каналізації, а також розкішні зелені насадження. Мусульмани уявляли собі рай у вигляді бездоганно доглянутого саду, і вода, що струменіє по всіх усюдах, становила його невід’ємну частину. У посушливих і спекотних районах ісламського світу постачання питної води спраглим було священним обов’язком. Вода використовувалася також для релігійних ритуалів. За свідченням Беннісон, саме практичне, символічне та ритуальне значення води стало причиною такого самовідданого відношення до будівництва систем водопостачання, в чому Аббасиди виявили справжню геніальність. Воду подавали акведуками, каналами та глибокими колодязями. У мечеті розташовувалися громадські ванні кімнати, а в кварталах — лазні, оснащені кранами з гарячою та холодною водою.

Марнотратний триб життя та розваги місцевої аристократії лягли в основу багатьох захопливих історій. Так, книжка аль-Шабустина «Кітана аль-Діярат» («Монастирська книга») — це своєрідний тур кращими гостьовими будинками Багдада, багато з яких належали християнам.

Містяни зустрічалися у приватних садах біля лазень. Будинки багатіїв були оточені подвір’ями, що слугували центрами суспільного життя. Сади прикрашали павільйонами, шатрами та килимами. Доглянуті стежки в садах простиралися серед ароматних трав, троянд і квітучих апельсинових дерев. Саме життя було наче танок з-поміж троянд, особливо коли до свята долучалися співці та поети.

Час від часу люди збиралися у будинках для навчання. Учитель та учні сідали колом на килим, запалювали масляну лампу, пригощалися вином і фруктами. Курилися ароматичні пахощі. Коли було досхочу розказано й обговорено, виносили лютню і кожен по черзі починав грати та співати. Коли наставав час спати, спекотними літніми місяцями багато хто обирав місцем для сну дах власного будинку. Побудованих із саману одноповерхових будинків із пласким дахом у Багдаді була сила-силенна.

Вочевидь Багдад був у X ст. найбільшим містом у світі та першим в історії людства мегаполісом із населенням понад мільйон мешканців. Тож як Багдад став таким визначним і космополітичним містом?

У 661—750 рр. арабським світом правила династія Омейядів із Дамаска. Нащадок Аббаса, дядька пророка Мухаммеда, Абу аль-Аббас здійняв у 746 р. повстання та проголосив себе халіфом. У 750 р. його загони перемогли війська Омейядів у битві на берегах річки Великий Заб, притоки Тигру. Абу аль-Аббас зійшов на престол і відтак започаткував правлячий рід Аббасидів.

У 762 р. брат і наступник аль-Аббаса, аль-Мансур, вирішив побудувати Багдад як нову столицю халіфату. Халіф мудро визначив місце його розташування. Багдад було засновано там, де ріка Тигр розливається завширшки на понад триста метрів. Поблизу міста проходив Хорасанський шлях, що з’єднував караванові шляхи з Єменом, Сирією та Єгиптом. Від Анбарських воріт