Читати книгу - "Лабіринт"

Крамар розклав свій товар на показ по колу: зелені, жовті, руді, коричневі, червоні й охристі спеції. Попереду лежали розмарин, петрушка, часник, календула та лаванда, а далі — дорожчі приправи, як-от кардамон, мускатний горіх і шафран. Саже не розпізнав більше жодного зілля, але з нетерпінням чекав нагоди розповісти бабусі про все, що він бачив.

Він спробував підступитися ближче, щоб краще розгледіти приправи, аж раптом сарацин гримнув, і голос його був схожий на удар грому. Його важка темна рука схопила худенький зап’ясток злодюжки, що намагався витягти монетку з вишитого гаманця, який звисав на покрученому червоному мотузочку на поясі сарацина. Чоловік схопив хлопця за голову та штовхнув його назад, до жінки, яка почала було репетувати. Одразу ж збігся натовп.

Саже тихцем вислизнув звідти. Він не хотів ускочити в халепу.

Хлопчик забрів на майдан, де стояла таверна Святого Іоанна Євангеліста. Оскільки він не мав із собою грошей, йому спало на думку виконати якесь доручення в обмін на кухоль пива. Потім він почув, як хтось його покликав.

Повернувшись, Саже помітив одну з подруг своєї бабусі, пані Марті, яка сиділа зі своїм чоловіком біля ятки, махаючи рукою, щоб привернути його увагу. Жінка була ткалею, а її чоловік чесальником. Найчастіше їх можна було знайти на тому ж самому місці — там, де вони чесали, намотували та готували вовну й нитки.

Саже помахав їм у відповідь. Як й Есклармонд, пані Марті сповідувала нову релігію. Її чоловік, пан Марті, не був віруючим, одначе приходив разом із дружиною до будинку Есклармонд, щоб послухати проповіді «добрих людей».

Пані Марті розтріпала волосся Саже.

— Як ти, молодий чоловіче? Ти так виріс цими днями, що ледве тебе впізнала.

— Добре, дякую, — відповів хлопчик. Потім обернувся до чоловіка, що змотував шерсть у клубки, готові до продажу.

— Добридень, пане.

— А як Есклармонд? — поцікавилася пані Марті. — З нею також усе гаразд?

— Усе пречудово, як завше.

— Вона не змінюється, — посміхнулася жінка.

— Ну й добре.

Саже всівся долі біля її ніг, схрестивши ноги і споглядаючи мотальне колесо, що крутилося без упину.

— Пані Марті, — звернувся хлопець перегодом, — а чому ви не приходите більше до нас молитися?

Її чоловік припинив свою роботу й обмінявся з дружиною збентеженими поглядами.

— Ти знаєш, — промовила пані Марті, не дивлячись на Саже, — ми такі заклопотані цими днями. Важко знайти час поїхати до Каркассони тоді, коли хочеться.

Вона поправила пряжу і знову взялася до роботи. Звук намотування нитки заповнив тишу, що запала між ними.

— Бабуся сумує за вами.

— Я також сумую за нею, але друзі не можуть завше бути разом.

Саже насупився.

— Але чому тоді...

Пан Марті раптом поплескав його по плечу.

— Не розмовляй так голосно, — промовив він тихо. — Ці слова краще тримати при собі.

— Що краще тримати при собі? — спитав Саже, не розуміючи. — Я ж тільки хотів...

— Ми чули, Саже, — сказав пан Марті, глянувши через плече, — весь базар чув. А тепер жодного слова більше про молитви, гаразд?

Спантеличений тим, що через нього так розсердився пан Марті, Саже звівся на ноги. Пані Марті повернулась до чоловіка. Здавалося, вони забули про нього.

— Ти повівся надто грубо з ним, Роже, — прошипіла вона, — він же лише маленький хлопчик.

— Досить бодай однієї людини з довгим язиком, і ми пропали. Не можна так ризикувати. Якщо люди думатимуть, що ми пов’язані з єретиками...

— Та невже? — вона вишкірилася. — Він же тільки дитя!

— Не хлопчик, а Есклармонд. Усі знають, хто вона. І якщо стане відомо, що ми ходимо молитися в її дім, нас теж звинуватять у відданості вченню «добрих людей» і будуть переслідувати.

— То ми відмовляємося від своїх друзів просто через те, що ти почув кілька страшних оповідок?