Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Оранжеве сонце 📚 - Українською

Читати книгу - "Оранжеве сонце"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оранжеве сонце" автора Василь Степанович Фіялко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 50
Перейти на сторінку:
чоловіків, одірвав його від землі і з диким ошалінням кинув униз. Через якусь мить десь там, у глибині, камінь люто гупнувся об зустрічний гранітний виступ, а далі глибокі надра провалля викинули оглушливий гуркіт — камінь зривав з місця все, що лежало у нього на шляху. Ту з жорстокою насолодою слухав зливу каменепаду і, коли вона вщухла, дослухався ще й до її відгоміння. Вождь Ту неначе давав усім відчути, що не тільки не шкодує за молодиком, але ще й не вгамував до кінця своєї люті. І щоб дати їй повний вихід, Ту кинувся до купи головешок, що вже не палали, а лише куріли, поблискуючи жаринами, і почав безбоязно розкидати їх довбнею. Чаки спершу з острахом дивилися на заповзяття Ту, а потім і самі заходилися йому допомагати. Запрацювали їхні довбні, і вже через кілька подихів головешки були розкидані дощенту. Лише раз у раз хтось з чаків пронизливо скрикував, коли наступав на пекучу жарину.

Заповзяту і незвичну роботу було скінчено. Чаки знову попідходили до прірви, зазирали в її глибочінь, прислуховувалися. Та нічого не побачили, крім голих стін скелі, на яких де-де червоніли струмини крові. Знизу тільки ширилася вгору сіра курява — безгучна і похмура. Дивилися в провалля мовчки — певне, кожен відчував на собі самому те падіння. І тоді ставало моторошно. Однак ніхто не поспішав відійти подалі — безодня ніби притягувала, заманювала у свою запаморочливу глибінь. І Ту, неначе вгадуючи болісні враження своїх поплічників, рішуче мовив:

— Туди полетить кожний, хто піде проти свого вождя!

Так він утверджував свою владу. На нього тепер поглядали якось несміливо, боязко. Проте один жилавий і дебелий чак, на ймення Ро, все ж зважився висловити сумнів:

— А що, коли Е знову залишиться живий? А що, коли вціліє?..

Цей здогад, хоча у ньому не вчувалося цілковитої певності, сколихнув юрбу — в кожного чака загорівся зір, кожному заманулося враз кинути і своє, бодай коротке, але гучне слово:

— Залишиться живий?

— Вціліє?

— І не розіб'ється?

— Як же це так?

— Як? Як?!

— А чому б і не вціліти молодикові? — гучно і нібито наперекір усій громаді докинув Ро. — Хіба вперше молодикові Е падати зі скелі? І дитиною не вбився, і тепер уціліє.

Ро жваво підтримало кілька голосів:

— О, так!

— Не вперше йому падати!

— Не вперше!

— Змалку такий!

— Що йому скелі, що прірви!

Ро всім тулубом перегнувся у безодню і надсадно прокричав:

— Угу-гу-гу-у-у! — він ніби запрошував молодика відгукнутися звідти. — Угу-гу-гу-у-у!

Але знизу донеслася лише луна: «Гу-у-у!..»

Тоді Ро випростався, обвів усіх пронизливим поглядом. Нараз його зір зупинився на вождеві Ту. Ро безбоязно підступив до вождя.

— А що скаже вождь Ту? Живий чи мертвий молодик Е?

— Хай Ро полетить за молодиком і подивиться! Іншим разом така відповідь, мабуть, викликала б загальний сміх, але зараз ніхто й не думав сміятися.

— Ро полетіти не може. Ро — не птах. Ро хоче знати — живий чи мертвий молодик Е?

— Навіщо Ро знати те, що думає вождь чаків? — похмуро запитав Ту.

Але чаки вже оточували вождя з трьох боків — з четвертого зяяла безодня.

— Скажи, що думаєш!

— Скажи нам!

— Скажи!..

Ту добре знав, що коли він зараз не дасть належної відповіді, то чи не поближчає перед ним оця глибока прірва? Яка ця юрба непевна і ненадійна! Щойно всі чаки дружно кидалися на молодика Е, а тепер нібито і жалкують за ним! Чи саме зникнення молодика Е, без крику і оборони, не таїло у собі якоїсь загадки? Чи не повернеться незабаром молодик Е у новій силі та сміливості, чи не стане знову перед зором у сяєві страшного полум'я, чи не нашле він на всіх чаків ще страхітливішу грозу, ніж цієї ночі? Він зник… А зараз кожен з чаків волів би за краще бачити перед собою розтерзане, понівечене тіло молодика Е, а не відчувати страхітливе, загадкове його зникнення! Чому вождь Ту дозволив молодикові зникнути? Або, може, слід було б помилувати молодика Е, прихистити? Адже жив до цього часу він серед них, і все йшло гаразд. І далі, напевне, йшло б так само. Тож за все, що має статися у майбутньому, нехай зараз, цієї ж миті, негайно, відповість Ту!..

— Скажи, Ту, що думаєш!

— Скажи зараз!

— Скажи!

— Живий чи мертвий молодик Е?!

— Скажи!

Чаки заворушилися. Вип'ячували груди, поволі підступали, звужуючи і так невелике півколо, у центрі якого стояв вождь Ту. Вождеві не хотілося відповідати чакам, хотілося понуро мовчати, зважувати налиті кров'ю погляди — важкі й ворожі. І ще хотілося вождеві розметати всіх їх, нещадно розкидати по твердій кам'яній плиті і навіть зіштовхнути кількох у глибоку прірву, туди, до молодика Е!.. Але до тієї прірви стояв найближче саме він, вождь Ту, а перед ним нетерплячі, розшалілі від свіжої крові чаки! І вождь Ту добре знав, що краще не йти чакам усупереч.

— А чи не полякалися всі чаки того молодика? — заговорив нарешті якомога спокійнішим голосом вождь Ту. — Живий молодик чи мертвий — хіба чакам не все одно?.. Якщо навіть молодик Е і вцілів і колись знову прийде до чаків, то хіба ж тоді полегшають довбні мисливців?.. Хіба ж не тікатиме молодик знову і знову від чаків?..

Чаки стихли. Не підступали більше до вождя Ту. Довго мовчали, тупцювалися, перезиралися, ніби розмірковували над кожним словом вождя. Першим озвався Ро:

— Довбні чаків не полегшають. Це так. Молодик Е завжди тікатиме від чаків!

Услід за Ро увесь гурт дружно підхопив:

— Тікатиме! Тікатиме!

— Го-го-го!

— Чаки — хоробрі!

— Чакам ніщо не страшне!

— Го-го-го!

Чаки раділи.

1 ... 21 22 23 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оранжеве сонце», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оранжеве сонце"