Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дивний світ 📚 - Українською

Читати книгу - "Дивний світ"

231
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дивний світ" автора Олександр Іванович Шалімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 189
Перейти на сторінку:
б дуже страшно, не за себе звісно — за тебе… Але є ще одна сторона нашої суперечки — вони… Ми не знаємо, що означає для них відторгнення або навіть знищення декількох бабок. Можливо, це теж загибель розумних індивідів.

— Якщо все так, як ти кажеш, вони мають перервати спроби контакту… Іншими словами, бабки сьогодні увечері не з’являться.

— Непогана думка, — підводить голову капітан. — Це може вирішити суперечку. Якщо ми маємо справу з розумними силами, а я в цьому майже не сумніваюся, і якщо експеримент Лура чимось небезпечний для них, вони не прилетять сьогодні. Взагалі не з’являться більше, поки «Вихор» залишається тут. Хтозна, можливо, їх появу слід пов’язувати саме з нашою присутністю. Можливо, все, що ми бачимо навколо, — це лише міраж, стійке зорове враження, створене невідомими нам силами. А бабки — лише частина цього враження. Адже тоді, того вечора, день чи два дні тому, я сказав вам неправду… Пам’ятаєте, я послав вас надіти шоломи, а сам спустився вниз. Я спустився тому, що почув щось… Можливо, це була мелодія, про яку розповідає Вель. Не знаю. Вони тоді не поринули у воду… Вони просто розтанули в повітрі разом із затихаючою мелодією. Я покликав вас, щоб розповісти про це там, на місці, де все це трапилося і… не посмів… Я також подумав тоді про галюцинацію… Хотів перевірити…

— Напевно зле, що ви не сказали про це відразу, — шепнула Вель.

— Напевно… Отож, Луре, якщо ти ще наполягаєш, можеш повторити свій експеримент. Але поспішай, сонце вже низько.

Лур уважно поглянув на капітана:

— Гадаєте, що їх не буде?

— Гадаю, що так.

— Якщо так, ми втратили єдину можливість…

— Але, ймовірно, набули інші.

— Що саме?

— Майбутнє покаже.


Вони не з’явилися. І дивовижна музика не залунала більше в тиші ночей. Марно Вель та її товариші напружували слух… Уранці виявилося, що пов’янули квіти і трави, обміліли річки й холодний поривчастий вітер жене хмари колючого піску. Капітан зачекав ще декілька днів. З кожним днем околиці набували все більш дикого вигляду, і коли «Вихор», здіймаючи хмари піску й куряви, піднявся над рівнинами, внизу, скільки досягав погляд, тягнулася мертва пустеля.

— Все це дуже схоже на зміну пір року, — сказав Лур, спостерігаючи в зорову трубу за покинутою планетою.

— Все це дуже схоже на поразку, — пробурмотів капітан, — здається, вони втратили до нас будь-який інтерес раніше, ніж ми встигли щось зрозуміти.

Вель нічого не сказала; вона думала про далеку Землю — маленьку часточку безмежного світу і про людський розум — крихітну іскру якогось гігантського загадкового багаття…



Переклад В. Геника

МУЗЕЙ АТЛАНТИДИ
Науково-фантастична повість


Цю дивовижну історію розповів дон Антоніо Сальватор ді Рівера — старий лінгвіст і хранитель музею в Порто-Альте на острові Мадейра. Де в ній закінчується правда і де починається вигадка, нехай вирішують самі читачі.

Портрет датований 1889 роком, тобто написаний задовго до появи відомої праці Альберта Ейнштейна про відносність часу. Крім того, квапливість, з якою ігумен поспішив оволодіти ключами від підземелля…

Утім, почну по черзі.


* * *

Ми проводили океанографічні дослідження в Атлантиці за програмою Міжнародного геофізичного року. У Біскаї потрапили в сильний шторм. Ураган пошкодив кермове управління і відігнав легку шхуну далеко на південний захід. До Фуншалю ми зайшли лагодитися і простирчали там більше двох тижнів.

Моя спеціальність — геологія моря. Опинившись на Мадейрі, я намагався не гаяти часу марно. Цілими днями бродив по скелястих кряжах, складених вулканічними породами. Радів, що можу ближче познайомитися зі шматочком океанічного дна, перетвореним рухами земної кори в невеликий гористий острів.

Вогка полуденна спека змусила мене одного разу змінити маршрут. Я спустився з гір до прибережного селища, черепичні дахи якого виглядали з густої зелені над тихою блакитною бухтою.

У маленькій кав’ярні напівголий кельнер-мулат із шапкою кучерявого чорного волосся і великою срібною сережкою в лівому вусі пояснив на суміші французької й англійської, що селище називається Порто-Альте, що тут живуть рибалки, винороби й робітники консервних заводів, що восени в Порто-Альте приїжджають туристи з Європи й Америки.

— Маса туристів, сер, — тараторив кельнер, наливаючи в гранований келих каламутнувате місцеве вино. — Музей, сер. Іншого такого немає на світі. Кожному цікаво подивитися… Атлантида, сер… Справжня, без найменшої підробки… Мосьє чув? Милосердний Господь прогнівався на Атлантиду й послав усесвітній потоп. Усі потонули, окрім найспритніших пройдисвітів. Вони врятувалися на нашому острові. Мосьє не вірить? Щоб я провалився разом з таверною, якщо брешу… Це трапилося давно. Тоді не було вчених, які б описали все це. Лише дещо потрапило в Біблію… Мосьє захоче відвідати музей і сам переконається. Ще келих вина, сер?

Я подякував, розплатився і вийшов на набережну під нерухомі крони гостролистих пальм. На шляху до пляжу помітив будівлю з сірого пористого каменю. Вона стояла осторонь від решти будиночків селища, що тісно збилися на крутому прибережному схилі. За густим, запущеним парком, що оточував будівлю, біліли башти монастиря. У напівзруйнованій огорожі парку була хвіртка. Біля неї напис по-англійськи й по-португальськи — «Історичний музей».

Пляж знаходився в декількох кроках. Викупавшись, я приліг на шезлонгу під парусиновим тентом. Ледь шурхотіли хвилі. Повітря було гаряче й нерухоме. Я ліниво подумав, що мине ще не менше трьох годин, поки спека почне спадати. Сіра будівля знову привернула погляд. Що, коли зайти в цей музей? Там під кам’яними склепіннями в непроникній тіні старого парку могла зберегтися прохолода…

Від хвіртки до будівлі музею вела доріжка, вимощена білими мармуровими плитами. У шпари між ними пробивалася трава. Біля входу нікого не було. В похмурому круглому холі панувала прохолода. В кутку дрімав старий воротар. Я зняв капелюх. Витер хусткою мокре чоло.

1 ... 21 22 23 ... 189
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дивний світ"