Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Дисертація лейтенанта Шпильового 📚 - Українською

Читати книгу - "Дисертація лейтенанта Шпильового"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дисертація лейтенанта Шпильового" автора Генадій Савичов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24
Перейти на сторінку:
відповів я, і ми раптом розсміялись. Потім, перебиваючи одне одного, почали розповідати, що з нами трапилося за Цей час. І кожна дрібниця здавалася нам значною і дуже важливою.

Галинка подала мені газету і промовила:

— Ось читай, класик.

— А я читав.

— Хвастаєшся?

— Хвастаюсь, — відповів я скромно, і ми знову почали сміятися. Мабуть, ми б реготали ще годнн зо дві, якби у двері не постукали.

Зайшов високий чоловік у формі залізничної охорони.

— Ви цікавитесь Матвієм Петрищевим?

— Так, я.

— Моє прізвище Гречаний. З Матвієм служив в одному взводі. — Він порився в кишенях, дістав товстий потертий гаманець і вийняв з нього фотографію. Два молоді матроси стояли біля клумби з квітами.

— Це я, — сказав Гречаний, — а це Матвій. Хороший був товариш. Ми з ним спали на сусідніх койках. Пригадую, занедужав я трохи, так він за мене на посту дві зміни відстояв. Охайний був. Його помкомвзводу завжди ставив за приклад: військова виправка у Петрищева, казав він, на п’ять з плюсом. Думали командиром відділення його зробити, та не встигли через евакуацію.

Я подивився на фотографію і попросив Гречаного залишити її на деякий час.

Гречаний завагався, а потім вирішив:

— Ну, якщо не назавжди…

— Довго не затримаю, — запевнив я його, — знімемо копію для музею і повернемо.

Гречаний пожвавішав:

— А в музеї Матвія обов’язково треба показати. Тільки подумайте, яку пілюлю фашистам підніс!

— Ви нічого не чули про Матвія уже після вибуху? Що там з ним трапилось?

— Ні, нічого… — зітхнув Гречаний. — Я, правда, розпитував пізніше тутешніх мешканців, але ніхто нічого не знав. Після війни я їздив до його матері і розповів, що знав.

— Так це ви, значить, були в Слобідському?

— Так, я. Важке випало завдання. Вона, правда, на той час уже знала, що Матвія нема, та хіба материнське серце може заспокоїтися?

Гречаний розповів мені багато нового. В основному це стосувалося служби Матвія в частинах охорони. Треба сказати, він ні словом не обмовився про те, що вони охороняли. І ще раз я переконався: Матвій був чудовою людиною.

Ми попрощались. Гречаний дуже просив мене прийти до нього в гості.

— Сад у мене гарний. Вишнями пригощу, полуницями. Приходьте з жінкою.

Галинка почервоніла.

— Обов’язково прийдемо, — пообіцяв я.

Коли Гречаний вийшов, я підійшов до вікна і подивився через вулицю. Мотоцикл не заводився, як ми домовилися на випадок чогось особливого. Хлопець у шкіряній куртці копирсався в моторі.

Наступного відвідувача чекати довелося довго. Години через дві до кімнати зайшла Єлизавета Саржевська.

— Боже мій! — зітхнула вона. — Матвій мав стати моїм чоловіком. Ми дуже любили одне одного.

— Ви пробували його розшукувати? — запитав я.

— Аякже. Коли у місті були вже німці, якось прибігла сусідка і каже: «Там одного нашого військового повели.

Схожий на твого Матвія». Я кинулась до комендатури. Плакала, благала. Хоч одним оком, думала, побачу. Але так і не побачила… А потім мені сказали, що Матвій — зрадник…

— І ви повірили?

Ліза опустила очі.

Я не розпитував, хто переконав її в цьому. Розмова Саржевського і Танюшина ще була свіжа в моїй пам’яті.

Ліза благально подивилася на мене.

— Скажіть, Матвій живий?

Що я міг відповісти їй?

— Зараз збираю дані. Уточнюю. Що ви можете сказати про Матвія як про людину?

Ліза журливо посміхнулась:

— Що я можу сказати? Я ж любила його. Дуже любила.

Я почув історію кохання Матвія. Вона була світла, схожа на тисячі інших і в той же час зовсім неповторна. Ліза показала мені любовно згорнуту останню записку:

«Мила Лізо! Сьогодні я не можу прийти. Тепер навіть не знаю, коли прийду. Ти, мабуть, догадуєшся, в чому справа. Зараз важкий час, і головне — наш обов’язок перед Батьківщиною. Де б я не був, Лізо, я не забуду тебе. Ми ще зустрінемося. Цілую тебе дуже міцно. Матвій».

Лист був написаний напередодні вибуху.

Коли Єлизавета Григорівна пішла, ми з Галиикою довго сиділи мовчки. А потім прийшов ще один відвідувач. Це був Трубников. Я шепнув Галинці:

— Зараз почнуться теревені години на півтори. Вигадай якусь причину, щоб позбутися його.

Трубников увійшов з розкритими обіймами:

— Поздоровляю і як колишній директор музею, і просто як людина. Вражений вашою наполегливістю! Лаври першовідкривача! Чого кращого можна побажати в житті?

Тут він побачив Галинку:

— Охо-хо! Та тут і ваша незмінна супутниця. Разом, значить, шукаєте.

Трубников церемонно поцілував руку Галинці, і це її так збентежило, що вона порожевіла. Колишній директор музею торохтів без упину.

— Правильно кажуть: терпіння і труд усе перетруть. Отак. А тепер ви звернулись до громадськості, і вже, мабуть, відносно Петрищева у вас немає ніяких таємниць?

— Так, майже, — сказав я.

Трубников похитав головою:

— Яким же все-таки обмеженим показав я себе на посаді директора музею! Адже, користуючись своїм становищем, я міг би гори перевернути. А я втратив навіть те, що було. Ну, так що ж ви узнали нового?

— Різне. Ось, наприклад, тільки що приходив товариш Петрищева. Разом служили.

— Значить, товариш живе у Волиогорську? — зацікавлено промовив Трубников.

— Так, — відповів я, підходячи до вікна. Бідолашний мотоцикліст уже заводив мотор. Поруч з ним стояв ще хтось. Він повернувся, і я впізнав Костіна.

Трубников теж виглянув у вікно, і я відчув, що він злякався. Він не відриваючись дивився на Костіна.

Може, вони знайомі? В моїй голові вихором пронеслися думки: «Музей… Украдена фотографія… Аварія автобуса на Заріченському шосе…

1 ... 23 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дисертація лейтенанта Шпильового», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дисертація лейтенанта Шпильового"