Читати книгу - "Загадка однієї неділі"

Я засунув картину в кишеню піджака, глянув на Каліостро, який мимрив щось незрозуміле, намагаючись підвестись. Я встав було, щоб удруге хряпнути його по маківці, але це виявилось зайвим: він знову плюхнувся на підлогу, здавалось, знепритомнівши від надмірних зусиль.

Шестипалий глянув на нього з презирством.

— Бовдур! — прошипів. Потім звів погляд на мене й осміхнувся: — До речі, Аресе, хто вам сказав, що, йдучи за ним, ви натрапите на мене?

— Скоро дізнаєтесь, — відказав я. — Ми підемо до нього разом.

— Я мав би це передбачити, — зітхнув він. — Це Батлерових рук діло.

— Затули рот і мерщій збирайся. Шестипалий. Занадто язиком ляпаєш.

Він стенув плечима й пішов до дверей.

— Батлер пошив вас у дурні так само, як і мене, Аресе, — мовив він не повертаючись. — «Балерина» його не цікавить. Він полює на священну урну.

— Ач ти! А що це за… — Фрази я не скінчив. Один меткий порух руки Шестипалого, і кімната поринула в цілковиту темряву.

Майже тієї ж миті я відчув, як у мої ноги міцно вчепились дві руки, я не в змозі був зберегти рівновагу і, падаючи, мимохіть натиснув на курок. Спалах пострілу на мить освітив кімнату. Пістолета я не випустив з рук.

Каліострові пальці уп'ялися в мене, наче ключки. І невдовзі перебралися з моїх ніг аж до самої шиї. Здавалось, він усе бачить у непрозірній імлі. Певне, поки він удавав, що знепритомнів, його зір пристосувався до темряви. Мені стало бракувати повітря. Я навпомацки знайшов його голову і, розмахнувшись «люгером», наче молотком, вдарив у скроню. Обценьки його пальців розціпилися, а слідом за цим тіло його обм'якло і хряпнулось на підлогу.

Мало не задихнувшись, я з хвилинку важко дихав. Потім підвівся і ввімкнув світло. Шестипалий зник.

Я й не думав розшукувати його. Засунувши ніжку стільця у дверну ручку, нахилився, щоб роздивитись, що діється з Каліостро.

З його лівого вуха тяглася тонка цівочка крові. В нього було розсічено шкіру, черепні ж кістки були не пошкоджені. Дихав він повільно і притишено, я подумав, що від цього Каліостро не помре.

Весь час, поки, не кваплячись, нишпорив по кімнаті, в мене з голови не виходила остання фраза, кинута Шестипалим. Я знайшов багато цікавого, і серед іншого кілька пачок сигарет, начинених маріхуаною, а також якусь дещицю білого порошку — кокаїну чи то героїну. Проте не виявив ніякої урни і нічого, схожого на неї.

Коли я вийшов з кімнати, в коридорі було тихо. Здавалось, ніби в оселі Шестипалого нічого не сталося. Чи то мешканці цього кубла були такі ж пройди, як і Шестипалий зі своїм компаньйоном (і тому боялися викликати поліцію), чи будинок узагалі не був заселений.

Глянув на годинник. Він висів під ліхтарем, над сходами. Стрілки показували дві хвилини на першу. Я зійшов униз і необережно потягнув за головку дверної ручки. На протилежному тротуарі, цілячись просто в мене, стояв Шестипалий. Сухий звук пострілу потонув у розкотах грому. Я побачив лише блакитне полум'я, що вихопилось із дула його пістолета, і відсахнувся назад, зіщулившись. Потім витягнув «люгер» і вистрелив зі своєї незручної позиції. Після його другого пострілу з дверей полетіли тріски, я замкнув двері і, піднявшись сходами, оббігав увесь будинок в пошуках іншого виходу, але його не було. В кінці коридора, що виходив на сходову клітку, було вікно. Я відчинив його. Дощ уже вщухав. Досить висока кам'яна огорожа відділяла перший поверх від під'їзду сусіднього будинку.

Зіскочити туди здавалось не дуже складно. Я прикинув, що легко дотягнуся ногами до огорожі, і єдине, що турбувало мене, це чи не втрачу рівноваги — як-не-як у темряві та ще й вологі стіни… Не роздумуючи довго, перехилився з підвіконня й. намацав ногами верх огорожі. Вона виявилась досить широкою. Я пішов по огорожі, тримаючись за стіну будинку. Потім, перехилившись з огорожі, глянув униз. Нічна імла перетворила для мене триметрову відстань до землі у неозору безодню. Дощ майже перестав. Руки мої заковзали по камінню, і в мене на якусь мить забило дух. Довелось віддати своє тіло на поталу вологій нічній порожнечі. Найважчий момент настав, коли я опинився на землі. Мої ступні й усе тіло захлеснула гаряча хвиля нестерпного болю. І все ж я всміхнувся: якщо Шестипалий і далі стоїть напроти дверей будинку, його чекатиме сюрприз.

Я пройшов під'їздом і опинився перед брамою, замкненою ззовні на висячий замок. Поставив ногу на один із поперечних брусів і видерся нагору. Там я, насамперед, обдивився все довкола: на вулиці нікого не було. Тоді зіскочив і обстежив місцевість. Шестипалого не виявив, але у півкварталі від мене вулицею крокував поліцейський патруль.

Я зрозумів, що сполошив Шестипалого, і вирішив забратися звідти. Знайшовши притулок в якомусь старенькому готелі, присвятив ранок і частину дня роздумам. Досі я був майже певний, що всією грою цією диригував сенатор, тепер же стало ясно — помилявся… якщо тільки між ним і Батлером не існувало якоїсь змови, поки що не ясної для мене. Десь о третій годині мені принесли одяг, який я віддав почистити. Вдягнувся і вийшов на вулицю. Загорнувши «Балерину» в газету, відіслав її рекомендованою бандероллю на адресу Алісії. Потім подзвонив на квартиру до сенатора і попросив сеньйориту Рамірес. Але до телефону підійшов сам сенатор. Своїм гучним голосом він попросив мене не вішати трубку.

— Мені необхідно поговорити з вами, — сказав. — Чи не зможете ви прийти сюди? Я маю обговорити з вами одну справу, життєво важливу для нас обох.

Я зареготав. Не інакше як сенаторові, заманулося обвести мене довкола пальця.

Він, мабуть, відчув мою осторогу й додав:

— Якщо мій дім здається вам не досить надійним, укажіть,