Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

До яких хиб допроважує переймання чужомовних корінів з чужих мов, ми бачимо в рядку слів, виведяних галичанами с польського коріня — рух та рiж (róż, руяснн — разный): руховність, руховний, рухінє, рухає, наріжний камінь (д. Грушев.), ріжниця, (різнація), ріжні (різні), відрілшяти (одрізнять). Деякі добродіі просто таки кажуть міні, що як вони читають в галицьких книжках оті згадані вище слова, то йім уявляється, що хтось когось ріже. Сказать поправді, i міні спочатку таке уявлялось, як я вперше колись давно читав галицькі книжки. Добр. Порш любить вживати слово виразник, переробивши великоруське славо выразитель (вия-вець, од слова виявлять), і воно вийшло не украiнське слово вйявець, а ніби якийсь чоловік виразник, котрий або лічить виразки (рани, болячки), як от окуліст, або сам робить виразки, як хірург. Переймання слів з чужих мов та позичка чужомовних корінів для утворіння неологізмів може дуже пошкодить наші пісьменські справі й спаскудити книжню мову, що вже й трапилось в галицькому пісьменстві. З безпешністю для украінськоі мови можна брать слова з церковно-славянськоі мови, як брав йіх Шевченко та Квітка-Основяненко, бо тільки ці слова не псують гармоніi й тона украінськоі мови. А не роблять вони дісгармоніі не через те, що ми звикли до йiх і розуміємо йіх, а по самі вдачі славянськоі мови, бо в наші мові є дуже багато і синтактики, і слів, і форм, і падіжів церковно-славяяськоі мови. Може буть, що колись давно, може й за часів Нестора літописця, і пізніше в XIV та XV віках, ще й говорили таксамо, як і писали украiнською мовою сливе пополовині з церковно-славянською мовою, бо і в козацьких думах XVII віку є багацько славянських слів, як от множество, много і т. д.

Слова, котрими теперички назначують втямок (понятіе) — „искусство", як от умілість, мистецтво (на правоб. Украіні кажуть — митець, а не мистець, це б то майстер на всі руки, на все, або — „ловкач"), що до „искусства" зовсім не стосується; а слово умілість це те ж саме, що й уміння. Препогані галицькі слова — істнувати, єстнувати треба доконче замінить украiнськими народніми: животіть (существовать), животіння (существованіє), живоття, або живіт (жизнь), бо в Черніговщині кажуть: це було — за живота нашого батька, а не за живоття. Та і в Киiвщині співають пісню: „Ой слаба ж, слаба! либонь л умру... Підіть приведіть попа і дяка, нехай же я роспишуся хоч за живота". І в Галичині втямлять ці слова, хоч там йіх і нема, з церковноi воликодноі пісні: „і сущимъ во гробЪхъ животъ даровавъ". На що вигадувать сьмішні й зателепуваті слова, коли вони є в народні украінські мові? Ще, хвалить Бога, що вони є.

Слова — стремлення, або стремління, він стремить до города, значать по—украiнському „торчанье"; торчитъ в городъ, а по—нашому це значиться — стерчав, він стерчить до міста. Виходе щось справді дуже сьмішне. Стерчять, стремлять кілки в тинах, віхи, сохи, стовпи, соняшники на городі, і мова про йіх стерчання й стреміння може буть ясна й зрозумілива для кожноi сільськоi баби. Слово стремитися, стремленіе, як і слова — восхищеніе і восторг церковно-славянські, та ще й стосуються до христіянського аскетизма. Коли в церковних книгах написано: душа стремится къ Богу, стремленіе горЪ, або къ добру, ко благу ближняго, то ми розуміємо це „стремленіе" вгору, вверх до Бога, до неба, як до перводжерла усякого добра й любові; але в такому значінні, як ці слова вживаються в галицькі мові й тепер, ніхто не уявляє собі „стремленія" по горизонтальні линіі, а по сторчові, вертикальні. Слова—восторг та восхищеніе вживаються в мові в житіях та в легендах про аскетів подвижників. В житіях пишеться так: „Авва Антоній, або инчий авва вночі бысть въ восхищеніи, або бысть въ восторгЪ, і бысть восхищенъ, і бысть в раю"; це б то його душу хтось „восхитилъ, восторгъ" (одірвав) од землі й переніс у рай, де одному авві янгол навить дав повну хустку яблук. Авва прокинувся вранці, почутив пахощі яблук і побачив в своі келіi хустку, повну яблук. В теперішні великоруські книжні мові ці слова,—восторгъ, восхищеніе, що буквально значить— виривання, піднімання (апостолы въ субботу восторгаху класы і ядяху) вживаються в тямі зовсім инчі, як найвище почування радощів або почування од вражіння великоі краси та приємности само по собі не од райських яблук, а од чогось зовсім не аскетичною; не од раю, а приміром од опери, або гучного бала. Але ті усякі—стремленія, восторги, восхищенія взяті в значінні зовсім инчому, і вони й досі не заміняні великоруськими народніми словами, або одповідними вдатними неологізмами, над котрими великоруські пісьменики не морочили голови, і за котрі й досі не подбали. В нас вживають для назначування цього втямку слова — захват або захопління. Слово захват білше підхоже до народніх слів, бо під Киівом кажуть: як що гарне й добре, то люде купують на—захват. З цієі причини я застерегаю наших пісьмеників, котрі мають потяг до переймання таких великоруських слів, як от—стремління, настрій, (або польських, як от потяг—поізд) зовсім не зачіпать чужомовних слів і не виводить с польських корінів — неологізмів, щоб не наробить плутанини в своі мові. Чужі слова, як і люде, повинні буть незачіпальні, мають таксамо свій закон „незачіпальности особи" і можуть добре помститись за непрохану зачіпальність, засмічуючи инчу мову, як от — рух, виразник, ружни (ріжний) і т. д.

Цей закон, здається, зовсім не писаний ні для галичан, ні для проф. Грушевського, а найбілше для д. Залізка та Євшана, в котрих великоруських слів хоч лопатою бери. Та ще ця біда гірша од того, що вони втулюють і польські і великоруські слова в грунт своєі провинціяльноі мови. Щоб сказали читальники в Россіі, якби хто-небудь почав писати орловською мовою, перехідною до украінськоі, або новгородсько-олонецькою? В орловські губерні приміром кажуть так: мая сястра ня хоча оставаться в КіевЪ, завтра Ъдя дамой, а мой муж сидитъ дома только днёмъ, а ночью карауля на базарЪ". А от зразець мови олонецько-архангельськоі, недавно записаний д. Ончуковим в олонецкі та архангельські губернях в віршах, „Былины, или старовинки", та і в розмовні мові. В биліні про „Бутмана"