Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

Поїхала, судячи з валіз, зовсім.

Знайшли господиню.

— А что, у меня все по закону, через регистрацию, у нас с этим строго, мне лишние приключения на голову не нужны, если хотите, проверьте… — хоч і український, а все ж прокуратурський документ Стаса справив ураження.

— Фамилия, имя и отчество вашей жилицы, когда и куда она выбралась?

— Выбралась сегодня рано утром, расплатилась, все честь по-чести, ключи вернула. Куда, не знаю, слышала, что в аэропорт такси заказывала. Она женщина серьезная. Тут бизнесом занималась. Почти два года жила. Когда уезжала по делам, всегда расплачивалась, вдруг не вернется. У бизнесменов сейчас жизнь опасная. И стреляют в них, и взрывают…

— А какой бизнес, не знаете?

— Меньше знаешь, крепче спишь. Но мне на день рождения вот что подарила.

Жінка показала порожню пляшку. На етикетці стояло: «Горілка «Крутая».

— С ней дети были?

— Я не видела. В квартире жила одна.

— Звонила ли она по межгороду с квартирного телефона?

— Да. Но оплатила. Я хотела восьмерку снять, а то люди всякие бывают. Наслушается сексуальных гороскопов из Никарагуа, а я — плати. Она просила не снимать. А фамилия ее, вот, пожа луйста, у меня все записано. Крутая Лилия Ивановна.

Як боляче… Тіла наче Біг ма… Суцільний оголений зубний нерв. А в нього штрикають розпеченою бормашиною… Звідкись з’явилася полегша. Прохолодна хвиля зродилася в руці, хлюпнула, притлумила біль, розлетілася бризками бульбашками. Вони тихо пливли, розмаїто на розмаїтому тлі, беззвучно зринали нізвідки, поринали в нікуди. Клітини знали, що біль повернеться. І він повертався. Оголений зубний нерв… Учувалися якісь голоси, щось говорили незрозуміло. Чиїсь руки торкалися ран, завдаючи нового болю. Вже чекала нової знеболювальної рятівної хвилі, хапалася за неї, як за соломинку…

До часу про те, що вона вже стала адекватною, ніхто не повинен здогадатися — хотіла обміркувати всі про і контра свого нового становища.

Ба, може, й реінкарнації. Доля зваблювала шансом… Ні сіло ні впало не тероризують найпершу країну світу. Подумала, що в такий екзотичний спосіб пекельні сили надсилали їй якийсь меседж, як каже грамотний син Віталік. Вищі сили будуть незадоволені, коли Лілія неправильно прочитає це послання. Розчолопати, второпати, дати всьому тому раду — потрібен час. Мала вдосталь.

Американи носилися з нею, як з писаною торбою. У лікарні, в реабілітаційному центрі жертвам глобального тероризму ноги мили й воду пили. Могли би — продавали б ту воду на благодійні сувеніри. Жертва терору — ось твій шанс, вирішила вона.

Коли не розумієш мови, чужі балачки не заважають спостерігати й думати. До неї приводили іспанця, німця, ще когось, не розбери поймеш. Аби звуками рідної мови пробудити свідомість, з’ясувати, хто вона є. Не з’ясували.

Поки хтось з сусідів по палаті не настукав персоналові, що вона гукає уві сні мовою, схожою на сербську чи якусь слов’янську. Раділи, мов у цирку. Вони взагалі дитинні якісь, ці американи, покажи їм пальця — сміятимуться до кольок. Ю о’кей? — запитав лікар, представляючи їй російськомовного дядька з Брукліна, який санітарував у лікарні. О’кей, о’кей, це що за один?

Бруклінець одесець забалакав російською, вона відповіла. Бо ким ще можна тут позиціонуватися? Не арабкою ж. А довіку скніти без словесною даункою… Даруйте, ще не вечір. Отже, ми рускині. Це перший крок. Не поспішай, жінко, не захлепуйся, здавай свої редути потроху, за дивіденди, приходь до тями повільно, хай кожна перемога їм дається з бою, симпатизуватимуть більше. Ач, забігали, ім’я їм називай. Погуляйте ще. Ось вітамінів поп’ю, вустрицями для підвищення розумової діяльності заїм, то буде вам ім’я.

Можливо. З часом. Як карта ляже. Суламіф вас влаштує? Ні, Суламіф не можна. Скажуть — єврейка. А євреї своїх не кидають, хутенько все розпорпають, і хто я, і що я… Нам цього не треба.

Коли вже далі зволікати з самоідентифікацією не випадає, доведеться згадувати, що звати мене, скажімо, Лілія, ніжне квіткове ім’я, а прізвище — Крутая. Де документи, не знаю, мабуть, під руїнами, там, де й частка пам’яті, що завідувала відомостями, як, коли й навіщо опинилася у Північноамериканських Сполучених Штатах. Амнезія й квит. Ані здогаду. Жила собі десь в СНД, послизнулась, очуняла — гіпс.

Напевно, бебісітером завербувалася. Наших багато жінок так роблять. Покажіть-покажіть по телевізору, може, мої роботодавці відгукнуться, то разом і дізнаємося, хто ми такі і навіщо. Тільки навряд чи впізнають мою парсуну після стількох майстерних операцій. Лілія ми, Крутая, не забули?

Ну як, відгукнувся хтось? А шкода. От наберуся сил, одужаю й поїду додому, до Москви, боротися з чеченським тероризмом. Як особисто постраждала жертва. Може, там згадаю, звідки я.

А нові документи — то, даруйте, вже ваш клопіт, я чесна жінка, я до вас у жертви не набивалася.

От дістану цілковите відшкодування збитків, і моральних, і фізичних, і поїду. Коштом країни, яка не змогла мене захистити від Осами Бен Ладена і його Аль Каїди. До слова, мені не зовсім сподобалося нове обличчя, яке ви змайстрували замість мого, питомого. Ніс задовгий, вилицювате якесь, циганкувате. Переробити б.

Задорого? То й що? Мене й рідне влаштовувало.

Я його не на дискотеці втратила.

Вона всього навчалася заново: ходити, говорити, розуміти. На новий документ сфотографувалася, як шрами на обличчі загоїлися, щезли гематоми. До обличчя доведеться звикати, не сахатися, зустрівшись із дзеркалом. Лілія пильно розглядала себе. Все, що сталося, інакше, ніж провидінням не назвеш. Багацько людей у світі проживають по два життя? І небагатьом платять так круто за перехід з одного в інше. Отож бо.

На київську землю ріднесеньку ступила спокійно. Колінкувати й сніг цілувати? Київ як Київ. Ще подивимося,