Читати книгу - "Проклята, Наталка Смеречинська"

- За що ти його так ненавидиш? - Не витримала я і спитала те, що цікавило мене давно. 

- Принцеса просто не може повірити, що перед її чарами комусь вдається встояти  - пролунав зовсім поруч тихий та впевнений чоловічий голос. 

Га? Коли він встиг так швидко до нас підійти? Поруч стояв той самий Констянтин, друг Влада, якого ми так безсовісно обговорюємо. 

- Але я звик - посміхнувшись повідомив мені хлопець і протягнув руку - Костя.

- Лєна - відповіла я, автоматично протягуючи свою у відповідь. 

Хлопець легко потис її, а поруч почулося обурене:

- Тобі голову пора лікувати. Щоб я, та звертала увагу на такого як ти.. - і стільки було праведного гніву в цих словах, що зразу ж ставало зрозуміло: Констянтин влучив в саме яблучко. Алісу дійсно ображало, що ще один представник чоловічої статі поруч не впав жертвою її краси та харизми. 

Хлопець лише мовчки похитав головою і насмішкувато блиснув сірими, як ртуть, очима. У відповідь білявка пирхнула і гордо піднявши голову рушила до стійки ресторану.

- Лєна, ти йдеш? - покликала вона мене, зрозумівши, що я не поспішаю їй в слід - Будеш щось?

Її очі говорили: "Тільки спробуй залишитися поруч з ним, зрадниця!". Я лише пересмикнула плечима і  вибачившись пішла у слід подрузі. Ні, не тому, що боялася гніву "принцеси", а тому що відчувала себе якось ніяково поруч з Костею. Навіть можна сказати моторошно. А я останнім часом справжній експерт до всього, що стосується  слова "моторошно".

 Відчуття наче поруч з тобою причаїлася величезна змія і при нагоді збирається напасти, не полишало мене впродовж всього, короткого спілкування з другом Влада.

- Ненавиджу його!

Прошипіла Аліса кидаючи гострий та швидкий погляд через плече.

- І він помиляється, зрозуміла - наманікюрений ніготь подружки тицьнув в моє плече, додаючи "аргументів" останнім словам білявки - Я терпіти не можу, цього хробака!

- Угум - промукала, щось незрозуміла я, в надії, що це її заспокоїть, але марно.

- Заморочив голову Владу і крутить ним як хоче. Друг!- останнє "друг" було сказано з особливою зневагою - Вони познайомилися ще в армії де разом служили й з того часу цей Костя використовує його на пропалу.

- Тобто? - я нагострила вушка, зрозумівши, що в емоціях подружка може поділитися чимось цікавим.

- Невідомо чим він займається, цей Костя. Наче служить в СБУ, але в якому відділі достеменно не відомо. Він постійно просив Влада про якісь послуги, особливо коли той служив в поліції, до...

- Замовили вже щось, дівчата? - перебив нас Владислав, наближаючись.

Аліса стрепенулася, як дитина яку зловили над вазочкою з цукерками, а навколо вже валялося кілька папірців, але швидко взяла себе в руки та в'їдливо відповіла.

- Так! Нам з Лєною чай, тобі американо з молоком, а твоєму любому Костю отрути й кексик з миш'яком у подарунок. Від закладу, правда ж?

Аліса обернулася до вкрай здивованої продавчині й підморгнула жіночці віком за тридцять. 

- Алісо! - загрозливо вимовив Влад і потім звернувся до пані за прилавком - Організуйте все що назвала моя сестра, тільки без отрути, будь ласка. 

- Само собою! -  серйозно кивнула продавчиня, але очі її сміялися. Видно було, що з почуттям гумору в неї все в порядку - Ще щось?

- Ні, дякую! - відповіла за всіх Аліса - Чим раніше закінчимо, тим швидше доберемося до міста. 

Від згадки про Радомишль настрій у всіх моментально впав до відмітки "похмуро". Що нас чекає там і з чим доведеться стикнутися ніхто не знав, але те що буде нелегко розуміли всі. 

Тому далі ми вже стояли мовчки, кожен занурившись у власні думки та переживання. 

- Ваше замовлення! - сказала продавчиня виставляючи на тацю чай та каву.

- Дякую - відповів Влад і легко підхопивши підніс,  повів нас до столу де вже встиг допити своє замовлення  сіроокий Костянтин. 

- Введеш нас в курс справи? - запитав Владислав, коли ми сіли на мягкі диванчики біля столика. 

- Насолоджуйтесь - щедро махнув останній в сторону напоїв, а сам почав розповідати. 

- По справі  цій було важко щось знайти, документів майже не лишилося і довелося все збирати по крихтах та долучати до цього свої над природні аналітичні здібності - Костя постукав вказівним пальцем собі по лобі, а очі  задоволено  блиснули від власного жарту.  Аліса зневажливо пирхнула на таку самовпевнену репліку, але, о диво, промовчала -  З прямих нащадків у Ганни Вівчар залишилася тільки ти...

Кивнув він в мою сторону.

- Але в Чайківці живе троюрідна внучата племінниця  відьми, Ольга Гарбар. Її родина постійно проживала в селі і я  вважаю самим доцільним починати свої пошуки з неї. Можливо родичка встигла їй щось передати, або ж вона знає якусь інформацію, що неможливо відтворити по рапортах. 

- Авжеж ... Прямо таки отримала бандероль в усім відьомським начинням і припискою віддати нам при зустрічі. - Аліса все ніяк не могла заспокоїтися.

- Алісо! - вже навіть не гнівно, а якось втомлено сказав Владислав.

- І ще ось... - Костя незворушно проігнорував випад білявки й поліз до чорної  сумки-портфелю діставши звідти худу, радянську папку в якій зазвичай зберігалися державні документи. 

- Це все, що мені вдалося знайти по справі Вівчарихи та Ренека. Вірніше по Ренеку було більше - він кинув швидкий погляд на Влада, але той тримав незворушний вираз обличчя - Але все, що стосується того випадку знаходиться виключно тут.

Він поклав долонь на папку і посунув її ближче до мене.

- Подивись.Можливо  щось пригадаєш, або помітиш. В нас так мало інформації, що будь-як деталь стане в пригоді. 

Я кивнула і взяла папку до неочікувано спітнілих рук. Вся ця страшна трагедія, доля не одної, а двох родин, помістилася в  маленький, пошарпаний прямокутник  з красномовним написом "Дело № 71**".

Відкривати її в присутності інших не хотілося (я б воліла це робити наодинці) та й час піджимав, тому я просто сховала її у свій портфель під пильними поглядами всієї компанії.