Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розфарбований птах, Єжи Косінскі 📚 - Українською

Читати книгу - "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розфарбований птах" автора Єжи Косінскі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 64
Перейти на сторінку:
вони поділилися на дві групи: «білих», які хотіли воювати проти німців і росіян, і «червоних», які хотіли допомагати Червоній армії.

Селом ширилися різноманітні чутки. Пліткували, що «білі» підтримують володіння приватним майном і поміщики їх не займають. А «червоні», підтримувані совітами, боролися за земельну реформу. Однак обидві групи потребували від селян щоразу більшої підтримки.

«Білі» партизани, змовившись із поміщиками, мстилися всім, кого підозрювали в допомозі «червоним». А «червоні» віддавали перевагу біднякам і карали села за будь-яку підтримку «білих». Родини заможних селян вони переслідували.

Село обшукували й німецькі війська, що допитували селян про партизанські візити й застрелили кількох місцевих, аби нагнати на інших страху. Коли вони приїжджали, коваль ховав мене в льоху з картоплею, а сам намагався задобрити німецьких командирів, обіцяючи вчасно їм доставляти харчі та зерно.

Іноді партизанські загони зустрічалися в селі, й тоді починалася різня. Село перетворювалося на поле битви: кулемети стрекотіли, гранати вибухали, покинута худоба й коні ревли, напівголі діти завивали. Селяни ховалися в підвалах, притискаючи до грудей жінок, що читали молитви. Підсліпуваті, глухі, беззубі бабусенції бурмотіли молитви й хрестилися покрученими артритом пальцями, йдучи прямісінько під кулеметний вогонь та насилаючи на голови військових прокльони й прикликаючи Господню кару.

Після бою село повільно поверталося до життя. Однак чоловіки і хлопці билися за зброю, форму й черевики, покинуті партизанами, а також сперечалися, де поховати мертвих і хто копатиме могили. У суперечках минали дні, тіла тим часом розкладалися і вдень їх обнюхували пси, а вночі гризли пацюки.

Якось уночі мене розбудила ковалева дружина й наказала тікати. Ледве я встиг вистрибнути з ліжка, як навколо хатини почулися чоловічі голоси й деренчання зброї. Накинувши на себе мішок, я заховався на горищі й притиснувся до щілини між дошками, крізь яку міг бачити майже ціле подвір’я.

Рішучий чоловічий голос наказав ковалеві вийти. Двоє озброєних партизан витягнули напівголого господаря на подвір’я, де він тремтів і притримував рукою штани. Ватажок банди у високому кашкеті та з вишитими на еполетах зірками підійшов до господаря і сказав йому щось. Я почув лише уривок речення: «…ти допомагав ворогам батьківщини».

Коваль сплеснув руками, присягаючись Сином Божим і Святою Трійцею. Перший удар кинув його на землю. Повільно підводячись, чоловік продовжував заперечувати. Один із прибульців вирвав із паркана стовпчик, розкрутив у повітрі та вдарив коваля по лицю. Коли той упав, партизани взялися кóпати його важкими черевиками. Коваль стогнав і звивався від болю, але вони не зупинялися. Нахилившиись над своєю жертвою, викручували йому вуха, наступали на геніталії, ламали підборами пальці.

Коли стогони припинились і тіло обм’якло, партизани виволокли двох наймитів, ковалеву дружину і сина, який намагався пручатися. Розчахнувши двері клуні, вони кинули жінку і чоловіків на оглоблі воза так, що люди звисали з них, наче мішки з зерном. Потім партизани зірвали зі своїх жертв одяг і прив’язали руки до ніг. Закасавши рукави, вони взялися шмагати зіщулені тіла сталевим дротом, вирізаним із сигнального кабелю.

Удари дзвінко відлунювали, ляскаючи по тугих сідницях, а жертви звивалися, кричали, набрякали і скавчали, наче зграя побитих псів. Я тремтів і пітнів від страху.

Стусани сипалися градом. Лише ковалева дружина продовжувала голосити, коли партизани перекидалися жартами про її худі покручені стегна. А що жінка не припиняла стогнати, то вони перевернули її горілиць так, що білі груди звисали з обох боків від тіла. Потім один чоловік із ненавистю вдарив її. Він шмагав жінчине тіло й живіт, що потемнішали від кривавих струмків, і звук від батога наростав у жахливому крещендо. Тіла на оглоблях провисли. Мучителі вдягнули свої куртки й увійшли до хати, трощачи меблі й розкрадаючи все, що впадало їм в око.

Вилізши на горище, вони знайшли мене. Схопивши за шию, чоловіки крутили мене в повітрі, штурхали кулаками і смикали за волосся. Вони відразу ж вирішили, що я циганський підкидьок. Голосно розмірковували, що зі мною робити. Потім хтось запропонував відвезти мене на німецьку заставу за два десятки кілометрів від ферми. На його думку, це послабило б підозри німецького командира щодо села, яке вже затримало обов’язкове постачання. Інший чоловік погодився з ним, квапливо додавши, що через одного циганського виродка німці можуть спалити ціле село.

Мені зв’язали руки і ноги та вивели надвір. Партизани викликали двох селян і ретельно пояснювали їм щось, тицяючи на мене пальцями. Місцеві покірно слухали їх, старанно киваючи. Мене поклали на віз і міцно прив’язали до поперечини. Селяни вилізли на кóзла, й ми рушили в путь.

Кілька кілометрів партизани супроводжували нас, похитуючись у сідлах і ласуючи знайденими в коваля харчами. Коли ліс почав густішати, вони ще раз перемовилися із селянами і, пришпоривши коней, зникли в хащах.

Стомившись від сонця й незручної пози, я задрімав. Мені наснилося, що я став білочкою, заховався в темному дуплі й насмішкувато дивився на світ унизу. Несподівано я перетворився на коника-стрибунця з довгими пружними ногами, на яких стрибав сільськими просторами. Час від часу, наче крізь туман, до мене долітали голоси візників, іржання коней і скрип коліс.

Опівдні ми дісталися до залізничної станції, де нас негайно оточили німецькі солдати у вицвілих формах і стоптаних черевиках. Селяни вклонилися їм і передали написану партизанами записку. Поки вартовий пішов по командира, кілька солдатів оточили воза і дивилися на мене, обмінюючись репліками. Один із них, літній чоловік, вочевидь, змучений спекою, носив затуманені від поту окуляри. Він нахилився над возом і уважно розглядав мене байдужими водянисто-синіми очима. Я всміхнувся йому, але він не відповів. Дивлячись йому прямісінько в очі, я замислився, чи не зурочу його. Подумав, що цей чоловік може впасти від нападу нудоти, але потім пошкодував його і відвів очі.

Від станції до воза підійшов молодий офіцер. Солдати швиденько обсмикнули свої однострої та виструнчилися. Не певні, що робити їм, селяни спробували наслідувати солдатів і теж улесливо витягнулися.

Офіцер стисло наказав щось одному із солдатів, який вийшов уперед із шеренги, підійшов до мене, грубо погладив по голові, зазирнув в очі, відтягнувши повіки, й оглянув рубці на колінах і литках. Потім відрапортував офіцерові. Той обернувся до чоловіка в окулярах, віддав наказ і пішов.

Солдати розійшлися. Із будівлі станції лунала весела мелодія. На високій сторожовій вежі з кулеметним постом вартові поправляли каски.

Солдат в окулярах підійшов до мене, мовчки відв’язав мотузку, якою я був прив’язаний до воза, закрутив її навколо свого зап’ястя і жестами наказав іти за ним. Я озирнувся на селян; вони вже заскочили на

1 ... 21 22 23 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розфарбований птах, Єжи Косінскі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"