Читати книгу - "Хрест із сапфірами"

Отець Бравн опустив книгу, став і заціпенів. Та поволі його сірі очі проясніли й ожили, і він не зовсім доречно запитав:

— Полковнику, нагадайте мені, коли померла ваша дружина?

— Дружина?! — повторив вражений військовий. — вона померла два місяці тому. Її брат Джеймс запізнився якраз на тиждень і не побачив її.

Малий священик підскочив, ніби підстрелений кролик.

— Ходімо! — вигукнув він із не властивим для нього хвилюванням. — Ходімо швидше! Ми повинні піти й подивитися на цього поліцейського.

Вони кинулися під завісу, ледь не перекинувши Колумбіну й клоуна (котрі радісно перешіптувалися), і отець Бравн нахилився над розпростертим кумедним поліцейським.

— Хлороформ, — сказав він, випроставшись. — Це наразі лише припущення.

Запанувала вражаюча тиша. Потім полковник повільно промовив:

— Будь ласка, скажіть до ладу, що ви про все це думаєте.

Отець Бравн несподівано розреготався, потім зупинився і, все ще стримуючи напади сміху, промовив:

— Джентльмени, — він задихався від сміху, — зараз не час на розмови. Я повинен бігти за злочинцем. Та цей великий французький актор, котрий виконував роль поліцейського, цей здібний труп, з котрим вальсував Арлекін і підкидав його, і кидав у всі боки, це був… — він не закінчив і вже було намагався бігти.

— Хто це? — допитувався Фішер.

— Справжній поліцейський, — сказав отець Бравн і побіг у темряву.

В саду лаврові дерева та інші вічнозелені кущі на фоні нічного сапфірового неба посеред зими нагадували теплі кольори півдня. Яскраво-зелені лаври, котрі коливалися від вітру, багата фіолетово-синя глибина неба, місяць, подібний на величезний кристал, — уся ця картина була наповнена легковажною романтикою. А вгорі гілками дерев лазила дивна постать, котра виглядала не стільки романтично, як неправдоподібно. Ця постать іскрилася з голови до п’ят, ніби загорнена в шати з десяти мільйонів місяців. Відблиск справжнього місяця робив її дуже рухливою, і на ній ніби загоралися нові вогники. Ця постать коливалася, спалахувала й успішно перейшла з короткого дерева в цьому саду на високе, розлоге дерево в сусідньому й затрималася там лише тому, що в цей момент під мале дерево ковзнула чиясь тінь і чийсь голос явно покликав саме її.

— Гаразд, Фламбо, — промовив голос, — ви й справді виглядаєте, як літаюча зірка, та ця літаюча зірка буде останньою.

Срібна іскриста постать нахиляється вниз у гілках лаврового дерева й продовжує слухати малого чоловіка.

— Ви ніколи не робили нічого кращого, Фламбо. Це було розумно — приїхати з Канади (здогадуюсь, що з квитком з Парижа) через тиждень після смерти міссіс Адамс, коли ніхто не схильний до розпитувань. Ще розумніше було вистежити «літаючі зірки» й дізнатися точний день приїзду Фішера. А в тому, що було далі, відчувається не лише обдарованість, а геніяльність. Викрасти камінці, як я здогадуюся, не було для вас складно. З притаманною вам спритністю рук ви могли б і не чіпляти паперового віслючого хвоста до одягу Фішера. А в усьому іншому ви затьмарили самого себе.

Срібна постать у зеленому гіллі здається повільною, ніби загіпнотизованою, хоча втекти доволі просто; постать вдивляється у чоловіка внизу.

— Так, так, — говорить чоловік унизу, — я про це все знаю. Я знаю, що ви не лише змусили всіх до цієї пантоміми, а ще й зуміли отримати від неї подвійну користь. Спочатку ви мали намір украсти ці камінці тихо, та один із ваших спільників дав вам знати, що вас вистежили й цієї ночі досвідчений поліцейський має вас схопити на гарячому. Звичайний злодій подякував би за попередження і втік, та ви — поет. Вам відразу прийшла розумна думка сховати діяманти посеред блиску бутафорних діямантів і коштовностей. Ви зрозуміли, що якщо одягнетеся в справжній одяг Арлекіна, то появу поліцейського сприймуть як належне. Досвідчений офіцер поліції вийшов із поліцейської дільниці в Путні, щоб спіймати вас, і сам потрапив у незвичну пастку, котрій немає рівних у світі. Коли вхідні двері відчинилися, він увійшов і потрапив на сцену, де відбувалася різдвяна пантоміма і де ви в ролі Арлекіна штовхали, били його ногами й палицею, оглушили і ввели в стан сну, і все це на очах респектабельних мешканців Путні, котрі вам аплодували. О, ви ніколи не придумаєте нічого кращого. А тепер, до речі, можете мені повернути ці діяманти.

Зелена гілка, на котрій погойдується блискуча постать, шелестить так, ніби здивована, а голос продовжує:

— Фламбо, я хочу, щоб ви повернули їх мені; і я хочу, щоб ви облишили таке життя. Ви все ще молоді, й у вас є честь і гумор, та з такими заняттями вони скоро закінчаться. Можна втриматися на якомусь рівні добра, та ще нікому не вдалося втриматися на одному й тому ж рівні зла. Цей шлях веде лише вниз. Добра людина пиячить і стає жорстокою, щира людина вбиває й починає брехати. Я знав багато людей, котрі розпочинали так само, як ви — добрими розбійниками, радісними грабіжниками багатіїв, та вони завершували свій шлях у багнюці. Моріс Блюм починав як переконаний анархіст, батько бідних і знедолених, а закінчив як брудний шпигун і донощик, котрого обидві сторони використовували й зневажали. Гаррі Берк, що розпочав справу із зайвими грішми, котрих має вистачити для всіх, тепер живе на утриманні своєї напівголодної сестри й пропиває її останні гроші. Лорд Амбер пішов на дно як мандрівний лицар, а тепер платить найгіршим лондонським негідникам, тому що вони його шантажують. Капітан Бейрілон, у щасливому минулому відомий джентльмен-апаш, помер у божевільні, він з’їхав з глузду, тому що жахливо боявся «стукачів» і скупників краденого, котрі його зрадили й затравили. Я знаю, Фламбо, що ліс позаду вас видається вільним і привабливим. Я знаю, що ви можете зникнути там, ніби мавпа. Та котрогось дня, Фламбо, ви перетворитеся на сиву мавпу. Ви сидітимете у вашому вільному лісі, у вас на серці буде холодно, смерть наближатиметься, а верхівки дерев будуть зовсім голі.

Наверху було все ще тихо, здавалося, що малий чоловічок тримає свого співрозмовника на довгій і невидимій прив’язі. Він продовжував:

— Ви вже зробили перші кроки вниз. Раніше ви вихвалялися, що ніколи не здійснюєте підлих учинків, та сьогодні здійснили свій перший підлий учинок. Через вас запідозрили чесного юнака, проти котрого й так багато хто налаштований. Ви розлучаєте його з дівчиною, котру він кохає й котра кохає його. Та ви зробите ще й не такі підлости, перш ніж помрете.

Три діяманти, виблискуючи, впали з дерева на дерен. Маленький чоловік нагнувся, щоб підняти їх, а коли він випрямився й знову глянув угору, то побачив, що срібного птаха