Читати книгу - "Дзеркало судді"

— Я віддала їй найкращу роль, — втомлено промовила місіс Мандевіль. — Адже всі звихнені на театрі дівулі мріють зіграти молоду красуню і вийти за молодого героя-красеня під шалені оплески з галерки. Актриса в моєму віці має відступити на задній план і грати поважних матрон. Я так і зробила.

Отець Бравн пропхався вперед і став, прислухаючись, біля замкнутих дверей.

— Нічого не чути? — боязливо запитав Мандевіль і тихо додав: — Як гадаєте, вона нічого не накоїла?

— Дещо чути, — спокійно відповів священик. — Судячи із звуків, вона розбиває вікно або дзеркало, ймовірно, ногами. Вона не накладе на себе руки, в цьому я впевнений. Перед самогубством дзеркала ногами не б’ють. Якби вона була німкою і закрилася, щоб порозмірковувати на метафізичні теми, я неодмінно запропонував би виламати двері. Але італійці так просто не вмирають, вони не здатні накласти на себе руки в припадку люті. Ось убити когось — це вони можуть. Так що стережіться, якщо вона раптом вискочить.

— Отже, ви радите не виламувати двері? — запитав Мандевіль.

— Саме так, якщо ви хочете, аби вона грала ввечері, — відповів отець Бравн. — Якщо виламаєте двері, вона зніме дах із театру і піде геть. Дайте їй спокій, і вона, найімовірніше, вийде — просто з цікавости. Я б, на вашому місці, залишив кого-небудь на варті біля дверей, а сам набрався терпіння годинки на дві.

— У такому разі, — сказав Мандевіль, — будемо репетирувати ті сцени, в яких вона не зайнята. Моя дружина подбає про реквізит. Врешті-решт найважливіший акт — четвертий. Почнемо?

— Що ви репетируєте? — запитав священик.

— «Школу лихослів’я»,[6] — сказав Мандевіль. — Може, це і хороша література, але мені потрібні п’єси. А дружині подобаються класичні комедії. Як на мене, в них більше класики, ніж сміху.

У цю хвилину до них, шкандибаючи, підійшов старий швейцар, якого усі звали просто Сем, — єдиний мешканець театру в ті години, коли немає ні репетицій, ні спектаклів. Він дав хазяїну візитну картку і повідомив, що його хоче бачити леді Міріям Марден. Містер Мандевіль пішов, а отець Бравн ще кілька секунд спостерігав за його дружиною і зауважив, як на її зів’ялому обличчі з’явилася слабка, невесела посмішка.

Потім він теж вийшов у фойє разом з актором, який його привів, своїм близьким другом і одновірцем, що не така вже й рідкість у театральному середовищі. Йдучи, він почув, як місіс Мандевіль своїм рівним голосом наказала місіс Сендс стати на варті біля замкнутих дверей.

— Місіс Мандевіль, як видно, розумна жінка, — сказав священик, хоч і тримається весь час в тіні.

— Колись вона була дуже інтелігентною, — сумно сказав Джервіс. — Та відцвіла й опустилася, вийшовши заміж за такого нікчему, як Мандевіль. У неї високі театральні ідеали. Але, зрозуміло, прищепити їх своєму чоловікові і хазяїну їй вдається не часто. Уявляєте, він хотів, щоб така жінка грала хлоп’ят у балаганних пантомімах! Він визнавав, що вона хороша акторка, та наполягав, що пантоміми вигідніші. З цього ви можете зробити висновок, як чуйно й уважно він ставиться до людей. Але вона ніколи не скаржилася. Якось місіс Мандевіль мені сказала: «Скарги завжди повертаються до нас, як відлуння з іншого кінця світу; а мовчання зміцнює нашу душу».

І він вказав на широку чорну спину Мандевіля, він саме розмовляв з двома пані, які викликали його у фойє.

Леді Міріям була високою, млосною й елегантною пані, красивою тією сучасною красою, взірцем якої була єгипетська мумія. Її чорне пряме стрижене волосся нагадувало шолом, а сильно нафарбовані губи відкопилилися, що надавало обличчю зневажливого виразу. Її супутниця була дуже жвава пані з негарним, але привабливим лицем і волоссям, немовби посипаним срібною пудрою. Звали її міс Тереза Телбот. Говорила головним чином вона, леді Міріям виглядала занадто втомленою, щоб говорити. Лише коли Бравн і Джервіс проходили повз них, вона знайшла в собі сили промовити:

— Театр, взагалі-то, — нудьга. Але я ніколи не бачила репетиції в звичайних костюмах. Можливо, це забавно… В наші дні так важко знайти щось нове…

— Звичайно, я можу запропонувати вам ложу, — поспіхом відповів Мандевіль. — Будьте ласкаві, пройдіть сюди. — І він повів їх в інший коридор.

— Цікаво, — задумливо промовив Джервіс, — чи Мандевіль віддає перевагу цьому типу жінок?

— А які у вас підстави думати, — запитав священик, — що він взагалі віддає перевагу кому-небудь над власною дружиною?

Перш ніж відповісти, Джервіс не менше секунди дивився на нього.

— Мандевіль — загадка, — серйозно сказав він. — Так-так, я знаю, що він схожий на звичайного обивателя. І проте він — загадка. У нього є щось на совісті. Щось затьмарює його життя. Я зовсім випадково знаю про це більше від усіх. Однак ніяк не втямлю того, що знаю.

Він озирнувся, чи немає кого, поблизу, і додав, понизивши голос:

— Я не боюся розповісти вам, адже ви вмієте зберігати таємниці. Вчора мене дуже вразила одна річ. Ви знаєте, Мандевіль займає маленький кабінет у кінці коридору, прямо під сценою. Так ось, мені двічі довелося пройти повз його кабінет, коли всі думали, що він там сам. Мало того, в обох випадках я достеменно знав, де всі жінки з нашої трупи. Одні були у своїх убиральнях, інші вже пішли з театру.

— Усі жінки? — перепитав Бравн.

— У нього була жінка, — майже пошепки сказав Джервіс. — Якась жінка постійно ходить до нього, і ніхто з нас її не знає. І не зрозуміло, як вона туди потрапляє — вхід тільки один, з коридору. Здається, якось я бачив у нього пані у вуалі або в капюшоні. Вона блукала, як примара, біля театру. Але це не примара. Гадаю, на інтрижку це не подібне. Тут радше пахне шантажем.

— Чому? — запитав Бравн.

— Тому, — сказав Джервіс вже не серйозно, а похмуро, — що я чув, як вони сварилися. А під кінець вона дзвінко і грізно сказала три слова: «Я твоя дружина».

— Гадаєте, він двоєженець? — задумливо запитав отець Бравн. — Що ж, двоєженство і шантаж йдуть рука в руку. А може, та жінка просто несповна розуму. Хіба мало таких крутяться навколо театру та артистів. Та, можливо, ви маєте рацію, однак зараз зарано робити якісь висновки… До речі, репетиція, здається, почалася.

— Я не зайнятий у цій сцені, — посміхнувся Джервіс. — Зараз репетирують тільки один акт — чекають, поки отямиться ваша італійка.

— І справді, — зауважив священик. — Цікаво, чи вона вже заспокоїлась?

— Можемо повернутися і подивитися, якщо бажаєте, — сказав Джервіс, і вони знову спустилися