Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Коли скинули його, поставив цар патріярхом Євсевія Никомидійського і знову відійшов до Антіохії, а Євсевій був єретик злочестивий і почав збуряти Церкву своїми неправедними вченнями і єресями запаморочувати її, намагаючись, скільки сили, від сповідання віри викоренити Омоусіон, тобто Єдиносущне, щоб не пошановувалися ці слова: "Народжений, а не створений, єдиносущний Отцю", — не сповідав-бо злочестивий Сина Божого, що той є Бог і Богові Отцеві рівний. А блаженний Павло після скинення свого із патріяршого престола пішов у Рим — тоді-бо Римська Церква була у благочесті і папа тримав православну віру. Прийшов тож святий Павло до Риму, знайшов там великого Атанасія та інших численних єпископів, вигнаних Євсевієм, і пробував із ними. А Євсевій, бажаючи і в Римі не дати мирно пробувати Атанасію та Павлу, написав на них наклепи до Юлія, папи Римського. Той-бо прийняв послання від Євсевія, пізнав у ньому неправдивого наклепа на неповинних служителів Божих і порадив Атанасію, і Павлу, й іншим єпископам відійти на свої престоли. Допомагаючи їм, писав до східних єпископів, щоб прийняли їх люб'язно і щоб не забороняли їм посісти свої престоли. Відійшли-бо із Риму, кожен до своєї Церкви ідучи, і розіслали ті, що принесли від папи, писання до тих, котрі їх скинули. Прийняли вони і, намагаючись знову брехнею прикрити правду, намислили знову зібрати собора в Антіохії, а Юлію-папі подбали писанням відповісти; Євсевій же того не взнав, бо невдовзі помер.

Благочестиві люди із Константинового града із радістю прийняли Павла і ввели до церкви. Ті ж, що були в Арієвому злочесті, побачили, що після смерті злочестивого їхнього єпископа Євсевія знову виведено благочестивими блаженного Павла на архиєпископського престола, зібралися в іншій церкві й поставили собі єпископом злочестивого Македонія. Було тоді сум'яття велике в місті й багато людей від бійок та крамоли, що були там, побиті й померли. Почув про це Константій-цар, який був у Антіохії, і, посилаючи до Тракійських країв воєводу Єрмогена, повелів йому вигнати Павла із церкви. Прийшов-бо Єрмоген до Константинополя, збурив усе місто, примушуючи народ, щоб вигнали із церкви неповинного святого патріярха Павла, і від цього велике сум'яття піднялося, спротивився-бо вельми народ Єрмогенові; він-бо захотів силою воїнських рук вигнати Павла із церкви. Тоді безліч людей із великим гнівом кинулися на нього і, дім його вогнем запаливши, самого поволочили і вбили.

Почув-бо цар Константій про забиття воєводи Єрмогена, невдовзі від Антіохії досяг Константинограда і блаженного Павла викинув із церкви і від міста відігнав, а на все місто гнівався, що не тільки без повеління його поставили Павла, але й на бійки численні і на повстання заради нього піднялися, — і багато тоді загинуло, та й воєвода забитий був. Через це відібрав од міста половину царського дарування, що батько його, благочестивий цар Константин, місту дарував, було ж оте дарування: вісім тисяч хліба щодня давали; забрав-бо від міста чотири тисячі, а Македонія, єпископа-духоборця, місту поставив, і знову до Антіохії відійшов. Блаженний-бо Павло подався до західних країн і прийшов до благочестивого тоді папи Римського Юлія, розповів усе, що з ним трапилося, також і цареві Консті сказав. Написав-бо цар Конста до брата свого Константія, також і папа [написав], щоб прийнятий був на свого престола Павло як благочестивий, і дав послання блаженному Павлові. Прийняв той від царя й папи писання, відійшов до Константинограду й прийнятий був із великою радістю від вірних і введений до церкви. Писання ж, принесені із Риму, послав через одного знаменитого мужа в Антіохію до царя Констанція; той-бо, прийнявши, взяв собі за докір братнє послання і обернув його в ніщо. Розгнівався ще більше на блаженного Павла, що знову без його повеління прийняв престола і невдовзі послав повеління до Константинограду, до єпарха Пилипа, повеліваючи Павла із престолу скинути і від церкви відігнати, а Македонія знову ввести. Єпарх же, боячись народного повстання, щоб не учинили йому так, як воєводі Єрмогену, замислив таємно звести Павла із престолу і через це, потаївши цареве повеління, увійшов до двору, що був поблизу моря і де всенародну збирали данину, назва йому Зевксип, кладучи причину, що хоче щодо данини учинити дізнання, і звідтіля улесно, з честю закликав до себе блаженного Павла, ніби на якусь таємну для загальної користі нараду. Той-бо в блаженній простоті, нічого не підозрюючи, прийшов. Єпарх же, боячись численного люду, що навколо стояв, прийшовши із святим, не чинив нічого явно, а таємно: взяв-бо блаженного за руку і, бесідуючи із ним, зайшов до внутрішнього двору. Повелів відтак відчинити задні ворота, що були до моря, і, вивівши ними блаженного, сказав йому про цареве повеління. І посадив його на корабля, який був до того наготований, і перевезено було святого під наглядом на вигнання. Повелено йому в Солуні жити, бо то була й батьківщина його, в усі довколишні міста ходити йому безбоязно не заборонено, тільки нехай не осмілюється повернутись у східні країни.

Після ж вигнання блаженного Павла єпарх із вищеназваного двору пішов до церкви і сів на колісниці із Македонієм — багато озброєного воїнства оточило їх. Чутка ж дійшла швидко до вух народу, і запалився великим гнівом — побігли всі благочестиві із завзяттям до церкви, туди ж аріяни побігли, й один одного намагалися випередити й швидко до церкви дістатися. Єпарх же був поблизу церкви і не зміг до неї зайти через численний, що збігся, люд. Зсадив-бо Македонія із колісниці, воїни на потребу відтіснили народ, але від великого стиску люди не могли відступити. Воїни подумали, що їм противиться багато людей, роз'ярилися вельми і почали їх зброєю побивати, прокладаючи дорогу до церкви єпархові та Македонію, — і було уражених три тисячі сто п'ятдесят, деякі і з воїнів убиті, інших з-між людей пригнічено було, а всьому винуватцем був злочестивий Македоній. І сидів на престолі патріяршому на цареве бажання і від сили воїнської, а не за церковним уставом — таке насилля святій Церкві і люте вбивство учинили беззаконні аріяни.

У той час цар Константій побудував велику церкву святої Софії і з'єднав спільною загорожею із церквою Ірини, не мучениці Ірини, а Христового миру, яку великий цар Константин збудував.

Минув немалий час, і блаженний намислив від Солуня