Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Загадка «Блакитного потяга» 📚 - Українською

Читати книгу - "Загадка «Блакитного потяга»"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Загадка «Блакитного потяга»" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 63
Перейти на сторінку:
але я завжди гадала, що впродовж більшої частини дня вони змотують шерсть у клубки і миють собак.

– О Господи! – жахнувся містер Еванз. – Невже правда?

Ленокс знову побрела нагору до кімнати Кетрін.

– Вам чимось допомогти? – досить байдужим тоном запитала вона.

А коли Кетрін відмовилась, та сіла на краєчок ліжка і задумливо витріщилася на гостю.

– Чому ви сюди приїхали? – запитала нарешті дівчина. – У сенсі, до нас? Адже ми не з вашої когорти.

– Ну, мені кортить потрапити у світське товариство.

– Не морочте мені голову, – швидко сказала Ленокс, уловивши проблиск посмішки. – Ви добре знаєте, про що я. Бо навіть близько не така, як я гадала. Та й одягнуті, скажу я вам, цілком пристойно. – І зітхнула. – А от мене у що не вдягни – все марно. Я народилася незграбою. Шкода, адже мені так подобається гарне вбрання.

– Мені теж, – відповіла на це Кетрін, – от тільки дотепер моя любов до нього була суто платонічною. Як тобі ця модель – симпатична?

І вони з Ленокс обговорили кілька фасонів із воістину артистичною пристрастю.

– А ви мені до душі, – промовила раптом дівчина. – Я взагалі-то зайшла попередити вас не вестися на материні виверти, але тепер бачу, що в цьому немає потреби. Ви страх яка прямодушна та щира і все таке інше – словом, чудна, – але дурепою вас не назвеш. От дідько! Що там іще?

Із передпокою гукав жалібний голос леді Темплін.

– Ленокс, щойно дзвонив Дерек. Хоче приїхати сьогодні на обід. У нас проблем із цим ніяких не виникне? Ну тобто не планується нічого незугарного – на кшталт перепілок?

Донька заспокоїла її і повернулася в кімнату гості. Її обличчя проясніло, ставши не таким похмурим.

– Я рада, що завітає старий-добрий Дерек, – сказала вона, – він вам сподобається.

– А хто це?

– Син лорда Леконбері, одружений із багатою американкою. Жінки від нього просто божеволіють.

– Чому?

– О, та сама історія: він справжній красень і шалапут. Кожна спідниця втрачає через нього голову.

– А ти?

– Іноді і я, – сказала Ленокс. – А іноді мені здається, що я б вийшла за симпатичного вікарія, жила б із ним десь у селі і пророщувала в ящиках розсаду. – Вона на хвильку спинилася, а відтак додала: – Найкраще за ірландського – тоді б я полювала.

А за хвилину-другу повернулася до попередньої теми.

– Є в цьому Дерекові щось дивне. Уся їхня родина трохи схиблена – затяті картярі і таке інше. У давнину вони програвали жінок із маєтками й витворяли нечувані безрозсудства – і то суто з любові до процесу. Із нього вийшов би ідеальний розбійник – галантний відчайдух – якраз те, що треба. – Дівчина підійшла до дверей. – Що ж, спускайтеся, коли будете в настрої.

Залишившись на самоті, Кетрін занурилася в роздуми. Зараз вона почувалася досить ніяково, а оточення діяло їй на нерви. Шок від побаченого в потягу й те, як сприйняли цю звістку її нові друзі, гнітило вразливу душу жінки. Вона довго і серйозно розмірковувала про вбиту. Їй було шкода Рут, а все ж вона не могла, поклавши руку на серце, сказати, наче та їй сподобалась. Кетрін бо аж надто добре розгледіла той безжальний егоїзм, який і становив ключову рису особистості небіжчиці – і це відштовхувало її.

Міс Ґрей потішило і трішки зачепило те прохолодно-байдуже ставлення, яке виявила до неї покійна, щойно потреба у її послугах відпала. У тому, що та дійшла певного рішення, Кетрін нітрохи не сумнівалася, але в чому воно полягало, їй залишалося тільки гадати. Але хоч яким воно було – втрутилася смерть, зробивши будь-які рішення безглуздими. Дивно, що все мало статися саме так і що її фатальна подорож закінчилася жорстоким злочином. І тут вона раптом згадала маленький фактик, про який мала б, напевно, сповістити поліцію – але тоді він був якраз вилетів із голови. Та чи й справді мав значення? Так, їй справді здалося, наче вона бачила чоловіка, який заходив саме в те купе, але ж вона розуміла, що цілком могла й помилитися. Купе могло бути сусіднім, та й чоловік, поза сумнівом, на потягового крадія аж ніяк не скидався. Вона пригадувала його дуже чітко, оскільки вже двічі зустрічала до того – одного разу в готелі «Савойя», а згодом – в агенції Кука. Ні, вона, звісна річ, помилилася. Той не заходив у купе до вбитої, тож це, очевидно, й на краще, що вона нічого не сказала поліції. Бо інакше могла б завдати страшенної шкоди.

Вона спустилася та приєдналася до решти на терасі перед віллою. Крізь гілочки мімози обводила поглядом середземноморську синяву й, у піввуха слухаючи теревені леді Темплін, подумки раділа, що приїхала. Тут було краще, ніж у Сент-Мері-Мід.

А ввечері вдягла лілово-рожеву сукню, що мала назву soupir d’automn, і, всміхнувшись своєму відображенню у дзеркалі, спустилася сходами, вперше в житті почуваючись трішки сором’язливо.

Більшість гостей леді Темплін уже зійшлися, а оскільки її вечірки славилися як «бучні», то гамір стояв неймовірний. Пупсик кинувся до Кетрін, тицьнув тій коктейль і взяв її під своє крильце.

– А, ось і ти, Дереку! – крикнула леді Темплін, коли двері відчинилися і впустили того, на кого всі тільки й чекали. – Тепер ми нарешті зможемо попоїсти. Я помираю з голоду!

Кетрін глянула через кімнату в бік входу – і здригнулася. «То це і є… Дерек». Але раптом збагнула, що не здивована. Бо завжди знала, що настане той день, коли вона знову зустрінеться з цим чоловіком, із яким уже тричі стикалася завдяки химерному ланцюжку збігів. А ще їй здалося, наче той теж її упізнав. Позаяк він раптом затнувся посеред фрази до леді Темплін, а відтак повів далі, але немовби через силу. Усі запрошені пройшли до столу, і Кетрін виявила, що його посадили поруч неї. І той одразу ж обернувся до сусідки зі щирою усмішкою.

– Я так і знав, що скоро зустріну вас знову, – зауважив він, – проте й подумати не міг, що це станеться тут. А знаєте, так мало бути. Раз у «Савойї», раз у Кука – а Бог любить трійцю. Тільки не кажіть, наче не пам’ятаєте мене або ніколи не помічали. Бо я все одно наполягатиму на протилежному.

– О, я й не збиралася, – сказала Кетрін, – але це не третя, а четверта наша зустріч. Я бачила вас у «Блакитному потягу».

– У «Блакитному потягу»! – У його поведінці сталася якась невловима зміна, що її вона не змогла б описати. Неначе той наштовхнувся на перешкоду, отримав відсіч.

1 ... 21 22 23 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загадка «Блакитного потяга»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загадка «Блакитного потяга»"