Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Чорт! Чорт! Чорт! Що ж робити? Куди дітися?

– Пані сюди – кличе мене Соні за собою, вказуючи на двері – вони відчинені.

Не думаючи ні секунди я на самих пальчиках побігла до дверей, щоб не було чути моїх кроків. Але як тільки я ледве не судомно хапаюся за дверну ручку, як за рятівний білет що сяє золотом у темряві! За спини в мене лунає голос короля. 

– Маріє! А я якраз йшов прямо до тебе!

Бля-я…

Я завмираю на місці з таким кислим виразом обличчя, що можна замість лимону вичавлювати. Добре хоч спиною до нього стою і він цього не бачив, а от бідний Соні бачив. Швидко ховаю свою кислинку в середину і роблю повністю непроникливий вираз обличчя і повертаюся до нього.

– Ви щось хотіли? – запитую якомога спокійніше, а в самої аж очі не вилазять від того що кисню не вистачає, бо бігла до дверей як скажена аж захекалася! Я тебе благаю, чоловіче згинь по бистрому! Будь ласка, в мене кисень в крові кінчається як і в мозку! 

– Я прийшов за обіцяною вечерею яку, ти обіцяла.

Ех. Ти зараз взагалі не в тему зі своєю вечерею! В мене там дракон в сусідній кімнаті ледве заспокоївся, другої такої істерики я боюся він не переживе!

– Ой, а я й забула. Взагалі з голови вилетіло! 

– Нічого вечеря вже готова я саме йшов за тобою.

Респект за швидкість красунчику, але не зараз. Мені тут треба рятувати Дикунчика що загубився і іншого заспокоювати, щоб не надумав чого собі. Коротше, купа справ! Ой, якби було добре якщо я так, йому і сказала, але ні. Маємо, що маємо. Думай Маріє, натисни на свою останню звивину, щоб з неї вилізла гарна відмазка!

– Вибач… – почала нещасним ледве не плачущим голосом – але я зараз не можу. Мене тут покликала на чай моя знайома і я не змогла їй відмовити. Можливо, ми б могли відмінити цю вечерю? – запропонувала і бачу ж, що він не дуже, то й зрадів і тоді мені прийшла найвідбитіша, найнеобдуманіша і найтупіша ідея яку я тільки мала і про яку я скоро пошкодувала.

– А в якості вибачення я можу виконати одне з ваших побажань.

Щось його задоволена моська вже починає мене лякати, як і те що він вигадав! І щось мені підказує, що це вилізе мені боком.

– Тоді у якості вибачення, я хочу поцілунок в губи.

Все! Спускайте завісу! Вимикайте світло люди! Це повне фіаско! А можна я його зараз вирублю? Далі він прокинеться і нічогісінько не пам’ятатиме! Було б дуже не погано. Але з однієї сторони це ж всього лише однесенький поцілунок, які можуть бути від цього проблеми. Ха! Якби не супер нюх деякого дуже ревнивого дракона!

– Гаразд.

Відблиск підійшов до мене впритул, схилившись до мене ближче однією рукою він обхопив мені талію, а іншою тримав мене за підборіддя. Дурманний запах цитрусу б'є мені прямо по рецепторах, що аж голова йде обертом, а тіло перестає слухатися. Я швидко підбираю залишки власного здорового й тверезого розуму і перша торкаюся його губ своїми, щоб швидше це все припинити й відійти але… Хватка руки на талії стає міцнішою і вона притиска мене ще ближче до Відблиска. Він поцілував мене з ще більшим натиском, захопивши своїми губами мою верхню губу, натис пальцем мені на підборіддя розтуляючи мені губи і поглиблює поцілунок. 

Ох ти ж, йо! Це все що мій атрофований мозок зміг з себе вичавити, адже до такого мене життя ще не готувало! Я першою припиняю цей не зовсім цнотливий поцілунок на який розраховувала з самого початку, спробувала відсторонитися від Відблиска. Але той не відпускав все продовжуючи палити мене зацікавленим поглядом хижака. 

– Кхм! Маріє тобі допомогти? – пролунав за моєї спини голос Соні, що увесь час стояв тут! О боже мій! Як же мені зараз соромно! Адже він увесь час стояв прямо в мене за спиною і все бачив! 

Моє обличчя горить пекельно червоним, що клянуся можна було яєшню смажити! А от схоже король розділив моє збентеження по своєму, бо він не бачив привида в мене за спиною.

– Ем, ви б не могли мене відпустити на мене вже чекають, а я і так вже запізнювався – кинула ледве не прямий натяк що все відпускай, наручкалися вже!

– Так… кхм… – прохрипів і одразу ж прокашлявся прочистивши горло продовжив – вибач, трохи захопився.

– Т..так… – заїкнувшись відповіла – тоді, до зустрічі. – кинула швидко.

– До зустрічі Маріє.

Кивнувши головою я пробігла у перед, саме ховаючись за потрібний поворот. Далі Соні вів мене у повній тиші поки ми не відійшли на достатньо далеку відстань, щоб нас ніхто не почув. Ну тобто мене, Соні і так ніхто не чує й не бачить.

– Маріє… кроль теж почув у тобі свою пару? – почав він ніяково поглядаючи в мою сторону.

– Так… не знаю… я не впевнена що саме відчуваю до нього.

– Тобто все ж ти теж щось відчуваєш.

– Кажу ж, не знаю. Я не можу розрізнити, хто з них моя пара. 

– Ти відчуваєш однакову реакцію до них?

– Не зовсім однакову… вона різна, але зрозуміти яка саме з них потрібна я не можу.

– А що до запаху пари? Ти ж відчуваєш їхній запах?

– Так, але тут я теж не можу розібратися. Що я повинна відчувати у запаху пари таке, щоб зрозуміти що це вона? – запитала його і Соні  почервонів.

– Ну це складно пояснити. Але якщо більш простіше, то запах повинен тобі подобатися, а ще викликати… – він почервонів ще більше – повинен викликати тяжіння до твоєї істини. І ще ти повинна відчувати правильний аромат.

– Як це правильний?

– Ти маєш відчувати всі відтінки і якщо вони не відають в тобі відразою, значить це і є справжній аромат пари, а якщо ти чуєш лише частково, не всі відтінки, то це не вона.

– Тобто до не своєї пари я можу відчувати відразу?

– Не зовсім відразу, а радше не правильність. Ти відчуєш що цього недостатньо, от і все. Аромат не пари не обов’язково повинен бути відразливий.

– Зрозуміло – вимовила в голос, а всередині мене волало моє “Я.” Що ніфіга не зрозуміло! Все стало тільки заплутаніше! 

– О, ми дійшли! – виголосив Соні коли ми дійшли до якогось темного місця – Тут нас ніхто не знайде і не почує.