Читати книгу - "Борва мечів"

— А ви рушайте річкою під моїм прапором. Болотники знайдуть вас самі. Я прошу дві лодії, аби мати вдвічі певнішу надію, що моє послання досягне Горолана Троска. Однією попливе пані Маега, другою — Галбарт.

Робб обернувся до тих двох, чиї імена назвав.

— Ви повезете листи до моїх значкових панів на півночі, які ще лишилися. Та усі накази в них будуть облудні — на той нещасливий випадок, якщо вас полонять. В такому разі ви маєте казати, що пливли на північ. Назад до Ведмежого острова або до Каменястого Берега.

Він постукав пальцем по мапі.

— Ключ — це Калин-Коп. Князь Балон це знав, тому і надіслав свого брата Віктаріона саме туди з найміцнішим серцем Грейджоєвої сили.

— Хай які чвари почнуться в залізняків за престол, вони не такі дурні, щоб кинути Калин-Коп, — зауважила пані Маега.

— Авжеж, — погодився Робб. — Гадаю, Віктаріон лишить по собі кращу й більшу частину залоги. Але кожна людина, яку він забере — то на одну менше проти нас на мурах. І вже напевне він поведе з собою багато керманичів. Ватажків. Адже саме такі потрібні йому — говорити за нього, за його законне право на Морекамінний Престол — якщо він таки сподівається на нього сісти.

— Але ж не можуть ваша милість король напасти на Калин-Коп з боку загати! — здивувався Галбарт Гловер. — Там занадто вузькі проходи, нема де розгорнутися. Ніхто ніколи не брав Калин-Коп приступом!

— Не брав із півдня, — зауважив Робб. — Але якщо напасти одночасно з півночі та заходу і запопасти залізняків ззаду, поки вони спереду відбиватимуться від облудної навали з загати, тоді з’являється надія. Коли я з’єднаюся з князем Болтоном та Фреями, то матиму більш як дванадцять тисяч вояків. Я поділю їх на три відділи і вишлю загатою за пів-дня один від одного. Якщо Грейджої мають свої очі на південь від Перешийку, то побачать, як уся моя потуга поспішає просто в лоба на Калин-Коп.

— Руз Болтон очолить позадній сторожовий відділ, а я — середній, головний. Великоджоне! Ви поведете передовий відділ просто на Калин-Коп. Нападайте так страшно і люто, щоб залізняки не мали ані хвилини спочинку видивлятися, хто це там підповзає до них із півночі.

Великоджон весело реготнув.

— Вам, повзунам, краще не баритися, бо я з хлопцями подолаю стіни і звоюю Коп, ще ви туди і носа не покажете! Швидше вибирайтеся з боліт, бо проґавите даруночок!

— Жодному дарункові не зрадів би так, як цьому.

Едмур слухав і супив брови.

— Кажете, ви нападете на залізняків ззаду? Перепрошую, пане королю, та як ви зібралися обійти їх з півночі?

— Перешийком прокладені шляхи, яких нема на мапі, дядечку. Шляхи, відомі лише болотникам — вузькі стежки між трясовинами, проходи водою в очереті, які долаються човнами. — Робб обернувся до двох своїх послів. — Скажіть Гороланові Троску, що він має надіслати до мене поводирів за два дні по тому, як я вирушу загатою. До серединного відділу, над яким майорітиме мій власний прапор. З Близнюків військо виступить трьома відділами, та лише два з них досягнуть Калин-Копу. Мій власний відділ розчиниться у Перешийку і збереться знову на Лихоманці. Якщо не баритися після дядькового весілля, то до кінця року ми прибудемо саме туди, куди треба. У перший день нового століття ми нападемо на Калин-Коп з трьох боків, і тоді залізняки знатимуть: скільки не пий, не радій, а як прийде похмілля, то гупне просто по голові.

— Добрячий задум! — схвалив Великоджон. — Мені до смаку.

Галбарт Гловер задумливо потер вуста.

— Проте не без вад. Якщо болотники зрадять наші сподівання…

— Тоді нам не стане гірше, ніж зараз. Але вони не зрадять. Пан батько знали, чого вартий Горолан Троск. — Робб розкотив сувій мапи і лише тоді зиркнув на Кетлін. — Матінко!

Вона відчула напругу і здригнулася.

— У твоєму задумі є якесь місце для мене?

— Ваше місце — у безпеці далі від війни. Наша путь Перешийком буде небезпечна, а на півночі в кінці її чекають самі лише битви. Князь Малістер зі своєї ласки запрошує вас оселитися у Морестражі до кінця війни. Ручуся, там вам буде зручно.

«Невже це моя кара за те, що перечила йому про Джона Сніговія? Чи за те, що я жінка, або й гірше — матір?» Не відразу вона усвідомила, що всі навколо дивляться на неї. Вони вже знали, зрозуміла Кетлін. І не мала б дивуватися: звільнивши Крулеріза, вона не нажила собі друзів, а від Великоджона часто чула, що жінці на війні не місце.

Напевне, на її обличчі блиснув такий гнів, що Галбарт Гловер поспішив утрутитися, поки вона нічого не сказала.

— Ласкава пані, його милість каже мудро. Вам краще з нами не їхати.

— Ваша присутність у Морестражі, пані Кетлін, осяє його світлом, — чемно вклонився князь Язон Малістер.

— Я сидітиму там у вас бранкою! — заперечила вона.

— Ні, почесною гостею! — наполягав князь Язон.

Кетлін обернулася до сина.

— Не хочу образити князя Язона, — мовила вона сухо і суворо, — та якщо я тобі далі не потрібна, то краще повернуся до Водоплину.

— Я залишив у Водоплині дружину і хочу, щоб моя мати знаходилася деінде. Якщо скласти усі свої скарби до однієї скрині, злодіям легше буде їх вкрасти. Тому після весілля ви, з моєї королівської волі та наказу, поїдете до Морестражу.

Робб підвівся, і вона зрозуміла, що доля її вирішена. А її син тим часом узяв до рук сувій пергамену.

— І ще одна справа. Сподіваймося, що князь Балон по своїй смерті залишив серед своїх підданих безлад і розбрат. Але я не бажаю лишати те саме по собі. Я наразі не маю сина, мої брати Бран та Рікон мертві, а сестру віддано за дружину одному з Ланістерів. Я довго і тяжко думав про те, хто має успадкувати мої титули і маєтності. І зараз наказую вам, моєму вірному та відданому панству, прикласти свої печатки до цієї грамоти, щоб засвідчити моє рішення.

«Справжній король»