Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

принципом «легше знайти», інколи запрошують навіть не практикуючого педагога, а особу, яка має диплом про вищу освіту. Педагог під час допиту відіграє суто формальну функцію і жодним чином не приймає участі при допиті. На нашу думку потрібно запрошувати педагога з місця навчання дитини. Його потрібно допитати в якості свідка про те, як характеризується дитина за місцем навчання, які в нього або неї взаємостосунки з однолітками, викладачами, яке його відношення до навчання.

На відмінну від педагога, роль психолога не обмежується лише його участю під час допиту. На нашу думку, участь психолога під час допиту дитини сприяє встановленню психологічного контакту з дитиною, яку допитують. Психолог залежно від темпераменту дитини, її поведінки, відношення до події злочинів та інших факторів, застосувавши певні методики та психологічні прийоми, може сформулювати конкретні запитання та отримати повну та достовірну інформацію від дитини. Його завданням може бути підготовка дитини до допиту, чому допит важливим та чому необхідно надавати правдиві свідчення. Окрім цього, психолог може оцінити ступінь розвитку дитини, її індивідуальна та психологічні особливості та обрати вірну методику допиту.

Варто зазначити, що психолог може скласти свій висновок за результатами розмови з дитиною, в якому надати свої рекомендації щодо подальшої роботи з дитини з психологом у разі такої потреби. У висновку психолог може зазначити чи говорить дитина правду, чи може вона приймати участь у наступних судових діях [13].

Вважаємо, що участь психолога, особливо щодо неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності, не тільки дасть можливість скористатися його фаховими знаннями, що допоможе слідчому більш ефективно провести відповідну процесуальну дію, а й забезпечить можливість впливу на неповнолітнього, усунення негативних психологічних чинників участі його у кримінальному провадженні та прийняти обґрунтоване процесуальне рішення. Адже психолог як фахівець зможе правильно побудувати спілкування із неповнолітнім, допомогти слідству і суду встановити контакт з ним, сприяти отриманню правильних показань, пом'якшити неприйнятну обстановку, налаштувати його до відвертості, де кожний застосований спеціалістом психологічний прийом впливу має конкретну мету: виховання, виправлення, попередження, інформування, зміна поведінки людини.

Для супроводу малолітнього або неповнолітнього у кримінальному судочинстві потрібен саме фахівець із освітою в області психології особистості. Для участі у слідчих діях із малолітніми та неповнолітніми необхідно залучати не просто педагога, а психолога-фахівця тієї групи дітей, до якої належить учасник кримінального провадження. З урахуванням рекомендацій Міжнародного симпозіуму з вікової періодизації (м. Москва, 1965 р.) [9, с. 25], розробленої для визначення особливостей фізіологічного і психічного розвитку, які потрібно враховувати під час виховання і навчання дітей, можна визначити, що для участі у процесуальних діях залежно від віку малолітнього або неповнолітнього необхідно залучати психолога — фахівця з дитячої, підліткової або юнацької психології.

Участь захисника в допиті неповнолітнього у стадії судового розгляду

Реалізація в кримінальній процесуальній діяльності засад правової держави є необхідною передумовою забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, які залучаються до участі в кримінальному провадженні. У кримінальному судочинстві особливу увагу приділено захисту прав і законних інтересів таких його учасників, як неповнолітній підозрюваний чи обвинувачений, оскільки здійснення кримінальної процесуальної діяльності щодо цих суб'єктів пов'язане з вторгненням в особисте життя підлітків, обмеженням у передбаченим законом випадках їх конституційних прав та свобод, застосуванням заходів кримінально процесуального примусу, тоді як їх світогляд, психіка і навіть фізичний стан не готові до таких стресів. Враховуючи, що неповнолітньому, який вчинив кримінальне правопорушення і потрапив у сферу кримінального судочинства, в силу його вікових та психологічних особливостей, недостачі життєвого досвіду, важко самостійно розібратися в механізмі кримінального провадження, законом передбачена обов'язкова участь захисника у такій категорії кримінальних проваджень.

Стосовно захисника чинний КПК України зберіг підхід щодо його обов'язкової участі в кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.

Варто зазначити, що чинний КПК України в порівнянні з КПК України 1960 р. значно звузив коло осіб, які можуть бути захисниками у кримінальному провадженні. Так, відповідно до ч. 1 ст. 45 КПК України захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). КПК України 1960 р., окрім адвокатів, визначав захисниками й інших осіб, до яких належали фахівці в галузі права, а в окремих випадках — близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого та виправданого, його опікуни або піклувальники (ч. 2 ст. 44).

І. Я. Фойницький свого часу зазначав, що монопольне заняття адвокатами захистом і представництвом інтересів у судочинстві необґрунтовано скорочує в суспільстві кількість осіб, здатних виконувати цю діяльність, і разом з тим утворює особливу касту, яка живе своїми традиціями, що вже несе небезпеку інтересам правосуддя [21, с. 472].

З іншого боку, допускаючи до участі в кримінальному провадженні як захисників фахівців у галузі права, близьких родичів обвинуваченого, засудженого та виправданого, їх опікунів або піклувальників, підзахисний позбавляється права вимагати, щоб його захищав саме професійний адвокат. Іншими словами, якщо участь у справі бере «непрофесійний захисник», до того ж не пов'язаний нормами адвокатської етики і без належних гарантій конфіденційності, підзахисний, тим не менш, не може посилатися на те, що його право на захист порушено.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 45 КПК України захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого в Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Функцією захисника в кримінальному провадженні, згідно з ч. 1 ст. 45 КПК України, є здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

П. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що захист є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в