Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Бенкет круків 📚 - Українською

Читати книгу - "Бенкет круків"

1 198
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бенкет круків" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 221 222 223 ... 265
Перейти на сторінку:
і добре. Гретчел ще вміє тримати язика за зубами, а Мадді — безсоромна пліткарка.

— Тебе прислав мейстер Колмон? — поцікавився хлопчик.

— Ні,— збрехала Алейн.— Почула, що мій Славний Робін нездужає.

Після сутички з нічним горщиком мейстер прибіг до сера Лотора, а вже Брун прийшов до неї. «Якщо міледі вдасться вмовити його встати мирно,— сказав лицар,— мені не доведеться витягати його з ліжка силоміць».

А цього не можна допустити, вирішила Алейн. Коли з Робертом обходилися грубо, в нього починалися напади трясці.

— Ви голодні, мілорде? — запитала вона маленького лорда.— Послати Мадді вниз по ягоди з вершками чи по гарячий хлібчик з маслом?

Тут вона з запізненням пригадала, що гарячого хліба немає: кухня вже зачинена, а піч холодна. «Якщо таким чином вдасться підняти Роберта з ліжка, то можна й вогонь розпалити»,— сказала вона собі.

— Не хочу їсти,— озвався маленький лорд тоненьким роздратованим голоском.— Сьогодні я лишуся в ліжку. Якщо хочеш, можеш мені почитати.

— Надто темно тут, щоб читати,— озвалася вона: вікна були запнуті важкими портьєрами, тож у спальні чорно було, як поночі.— Невже Славний Робін забув, який сьогодні день?

— Ні,— мовив він,— але я не піду. Хочу в ліжку полежати. А ти почитаєш мені про крилатого лицаря.

Крилатого лицаря звали сер Артис Арин. За легендою, він вигнав з Видолу перших людей, а тоді на велетенському соколі злетів на верхівку Велетового Ратища й зарубав короля грифонів. Про його пригоди склали сотні казок. Маленький Роберт їх усі знав напам'ять, та все одно любив, щоб йому їх почитали.

— Любий, нам потрібно йти,— мовила Алейн до хлопчика,— але обіцяю: коли ми спустимося до Місячної брами, я тобі прочитаю дві казки про крилатого лицаря.

— Три,— миттю сказав він. Хай що йому пропонуєш, а Роберт завжди вимагає більше.

— Три,— погодилася Алейн.— Можна я трохи сонечка сюди впущу?

— Ні. У мене очі болять від світла. Іди до мене в ліжко, Алейн.

Але вона натомість рушила до вікна, обминаючи розбитий нічний горщик. Вона його ледве бачила, зате дуже добре відчувала сморід.

— Я не розсуватиму портьєр до кінця. Тільки щоб бачити личко мого Славного Робіна.

— Ну, як скажеш,— шморгнув він носом.

Портьєри були з блакитного оксамиту. Відсунувши одну буквально на палець, Алейн закріпила її. У блідому ранковому світлі затанцювали порошинки. Маленькі ромбики шибок затуманила паморозь. Алейн долонею потерла одну, відкриваючи очам осяйну блакить неба та сліпучий блиск білих гірських схилів. Соколине Гніздо горнулося в крижану мантію, а Велетове Ратище засипане снігом було по пояс.

Коли Алейн обернулася, Роберт Арин уже сидів, спираючись на подушки, й дивився на неї. Володар Соколиного Гнізда та сторож Видолу. Нижче пояса він закутався у вовняний коц, а вище пояса сидів голий — шкіра біла, мов тісто, а волосся довге, як у дівчинки. Ручки й ніжки Роберт мав тоненькі, груди впалі, животик маленький, а вічно червоні очі сльозилися. «Він у цьому не винен. Таким уже народився — малим і хворобливим».

— Сьогодні ви такий міцненький, мілорде! — (Він любив, щоб йому казали, який він міцний і сильний).— Звеліти Мадді та Гретчел наносити вам гарячої води на купіль? Мадді потре вам спинку, а я вимию волосся, щоб ви в дорогу виїхали справжнім чистеньким лордом. Добре буде, правда?

— Ні. Терпіти не можу Мадді. В неї бородавка на оці, і тре вона дуже боляче. Мама ніколи не терла боляче.

— Я попрошу Мадді не терти мого Славного Робіна занадто сильно. Вимиєшся — і почуватимешся краще.

— Ніякої купелі, я ж сказав, у мене страшенно болить голова.

— Принести тобі теплу пов'язку на чоло? Чи кухлик сновійного вина? Тільки маленький. У Небі вже чекає Майя Стоун — вона образиться, якщо ти її проспиш. Сам знаєш, як вона тебе любить.

— А я її не люблю. Проста собі доглядачка мулів! — пирхнув Роберт.— Вчора на ніч мейстер Колмон дав мені молока з якоюсь гидотою, я відчув. Я в нього просив солодкого молока, але він так і не приніс. Навіть коли я йому наказав! А я тут лорд, він має мене слухатися. Ніхто мене не слухається!

— Я з ним поговорю,— пообіцяла Алейн,— та тільки якщо ти встанеш із ліжка. Надворі чарівно, Славний Робіне. Ясно світить сонечко — сьогодні чудовий день для спуску з гір. У Небі вже чекає Майя з мулами...

У нього затремтіли губи.

— Терпіти не можу тих смердючих мулів. Один мене якось укусити хотів! Перекажи тій Майї, що я лишаюся,— у голосі його вже бриніли сльози.— Поки я тут, ніхто мене скривдити не може. Гніздо неприступне.

— Кому ж потрібно кривдити мого Славного Робіна? Лорди й лицарі тебе обожнюють, а простолюд славить твоє ім'я.

«Він боїться,— подумала вона,— і небезпідставно». Відтоді як загинула леді-мати, хлопчик навіть на балкон не виходить, а дорога з Гнізда до Місячної брами небезпечна, тут хто завгодно злякається. В Алейн самої серце падало в п'яти, коли вона з леді Лайсою і Пітиром піднімалася нагору, а всі знають, що спуск ще складніший за підйом, оскільки повсякчас доводиться дивитися вниз. Майя може розповісти, як можні лорди й хоробрі лицарі в цих горах блідли й під себе ходили. А ніхто-бо з них не хворів на трясцю.

І все одно, виходу немає. В долині ще осінь, тепла й золота, а гірські вершини вже причавила зима. Вже було три снігові бурі, а крижана злива на два тижні зробила замок кришталевим. Може, Гніздо й неприступне, але дуже скоро воно стане неприступним у прямому розумінні, й день у день спускатися вниз стає дедалі небезпечніше. Більшість слуг і вояків замку вже спустилися. Нагорі ще зосталося з дюжину, щоб дбати про лорда Роберта.

— Славний Робіне,— мовила Алейн,— ось побачиш, спускатися весело. З нами будуть сер Лотор і Майя. Мули по цих горах ходили вгору-вниз вже тисячу разів.

— Терпіти не можу мулів,— не заспокоювався хлопчик.— Мули огидні. Кажу тобі, коли я був маленький, один з них вкусити мене хотів.

Алейн знала, що добре їздити верхи Роберт досі не навчився. Мули, коні, віслюки — байдуже: всі вони для нього — страшні тварюки, які лякають, мов дракони чи грифони. Привезли його в Гніздо в шість років, і їхав він, сховавши голову між материних повних молока грудей, і відтоді більше вниз не спускався.

1 ... 221 222 223 ... 265
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бенкет круків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бенкет круків"