Читати книгу - "Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування"

Згідно зі ст. 44 КПК України законними представниками можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності — опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.

У законі не визначено перелік осіб, які не вправ бути законними представниками. На думку С. Я. Хоменка, законними представниками не можуть бути: особи, позбавлені батьківських прав; особи, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину або брали участь у ньому спільно з неповнолітніми; особи, які є підозрюваними або обвинуваченими в кримінальних провадженнях; особи, які мають алкогольну або наркотичну залежність; особи, які страждали на психічні захворювання; недієздатні або обмежено дієздатні особи; інші особи, якщо між їх інтересами й інтересами неповнолітніх є суперечності [22, с. 110].

Щодо участі законного представника дитини під час її допиту різними вченими встановлюються різні думки. Практики показують, що діти часто не хочуть розкривати правдиву інформацію в присутності близької їм людини, оскільки відчувають сором із приводу зазнаної кривди, побоюються реакції близьких або стараються їх захистити від емоційно важкої інформації. С. В. Тетюєв щодо цього наводить проблему суто морального характеру — сором'язливість неповнолітніх перед власними батьками, опікунами чи піклувальниками, що зумовлює потайність під час свідчення. Автор зазначає, що аналіз практичної діяльності щодо допиту неповнолітніх свідчить про те, що особи, яких допитували в присутності батьків, розгублювалися, відчували сором, страх; нерідко батьки намагалися перешкодити ходу слідства своїм впливом на допитуваного. С. В. Тетюєв слушно зауважує, що присутність батьків може відволікати неповнолітнього від запитань, змушує його стежити за їх реакцією та відповідати на запитання залежно від неї. Крім того, не всі батьки мають авторитет у своєї дитини правопорушника (наприклад, не беруть участі в її вихованні, зловживають спиртними напоями, не працюють), нерідко ведуть аморальний спосіб життя, тому участь таких законних представників у допиті неповнолітнього позбавлена будь-якого сенсу [20].

Під час розповіді про травматичний досвід діти відчувають емоційне напруження близької їм людини та викликані цим негативні емоції, що природно становить додатковий психологічний тягар. Присутність близької людини, навіть якщо її поведінка буде пасивною, може сприйматися як форма тиску на дитину та створювати підставу для того, щоб поставити під сумнів вірогідність розповіді.

У процесі життя і розвитку неповнолітнього його відносини з батьками та іншими особами, які можуть бути наділені повноваженнями законних представників, складаються по-різному. Саме прихильність, взаєморозуміння, довіра неповнолітнього до законного представника є прямим шляхом до їх активної, спільної та узгодженої участі в процесуальній діяльності, що, зрештою, сприяє забезпеченню прав і захисту законних інтересів неповнолітнього. Якщо неповнолітній перебуває під опікою установ та організацій, також можна надати йому можливість вибору законного представника з числа адміністрації, працівників цієї установи чи організації, педагогічному складу. Законодавчо це не передбачено.

Приймаючи рішення про допуск особи як законного представника до участі у кримінальному провадженні, слідчий суддя у кожному випадку повинен з'ясовувати, чи не існує конфлікту інтересу між його інтересами та інтересами дитини. Крім того, на думку М. О. Карпенка, доцільно на законодавчому рівні передбачити положення про можливість повного усунення законного представника від участі у провадженні, заміну його іншим або обмеження участі в провадженні певних процесуальних дій, якщо його діяльність суперечить інтересам неповнолітнього. В інших випадках права законного представника не можуть бути обмежені, оскільки він є самостійним учасником кримінального процесу [6].

Що робити, коли залучити законного представника немає можливості? У такому разі суддя не може виконати вимогу ч. 1 ст. 44 КПК України про залучення до участі в судовій дії разом з неповнолітнім обвинуваченим його законного представника. А, як відмічено, залучення інших осіб як законних представників обвинуваченого, крім вказаних у ст. 44 КПК України, не допускається. Однак це визнається науковцями і практиками, що участь законного представника, який має статус учасника судочинства, слід розглядати як додаткову гарантію забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього обвинуваченого, який не може самостійно й ефективно реалізувати надані йому процесуальні права. Тому ситуація, коли встановлена законом гарантія прав неповнолітнього підозрюваного не може бути реалізована, є просто неприпустимою.

Здавалося б, вирішенням проблеми відсутності батьків, інших близьких родичів чи членів сім'ї буде встановлення відповідно до закону над такими неповнолітніми опіки чи піклування. Так, опікуни чи піклувальники особи, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, згідно з ч. 2 ст. 44 КПК України, також можуть виконувати функцію законного представництва. Але п. 44 постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» від 24.09.2008 р. № 866 передбачає, що рішення про встановлення опіки, піклування приймається в місячний строк після подання заяви і відповідних документів. Але такого часу для очікування вирішення питання про призначення опіки чи піклування у органів кримінальної юстиції немає, увесь цей час неповнолітній залишається без додаткових гарантій захисту свої прав.

В юридичній науці підтримується точка зору, що неповнолітній обвинувачений має бути забезпечений допомогою законного представника і тоді, коли він не має батьків і проживає сам або в осіб, які не оформлені належним чином як опікуни чи піклувальники [3].

Таким чином, можна зробити наступні висновки.

Процедура проведення допиту неповнолітніх осіб заснована на загальних положеннях проведення допиту, регламентованих чинним кримінальним процесуальним законодавством. Але подальший аналіз окремих статей Кримінального процесуального кодексу України дає змогу виокремити важливі процесуальні особливості проведення даної судової дії (ст. 354, ст. 490, ст. 491 чинного КПК України).

Важливою умовою ефективного проведення допиту неповнолітніх осіб є правильне вирішення питання про те, хто з указаних в законі осіб братиме участь під час допиту. КПК України визначає педагога, психолога, захисника та законного представника, особами, як мають приймати участь під час допиту неповнолітнього та виконувати свої функції в його інтересах. Участь визначених осіб залежить від багатьох факторів, що на практиці має свій