Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Житиє Теодосия видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправнїйше) ibid. 1879, І. Про залежність його від жития Сави — Шахматова Н Ђ сколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія. Іменем Нестора надписуєть ся в Печерськім Патерику ”Слово о перенесеніи мощемъ св. Феодосія”, і пок. арх. Леонид доводив автентичність сього авторства (Чтенія московські 1890, II — там і текст), се авторство дуже неправдоподібне: се риторична банальна амплїфікація лїтописного оповідання про віднайденнє мощей Теодосия, зроблена мабуть якимсь київським ритором XIII-XV в. від імени Нестора, тому що його уважали автором того лїтописного оповідання.

Про житиє Антонїя маємо згадки тільки в посланиях Симона й Полїкарпа, з котрих дуже трудно щось близше сказати про нього; о скільки воно зістаєть ся загадковим, видко нпр. з того, що новійші дослїдники зовсїм росходять ся в поглядах на нього: Шахматов здогадуєть ся, що воно було написане в останнїй чверти XI в., противно Щепкін кладе на другу половину XII в., при тім справедливо вказує на ріжні апокріфічні річи, що мали бути в сїм житию (се зауважив уже Ґолубінский — I. 1 c. 756), див. Щепкинъ — Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, III), його ж Отзывъ о сочиненіи Zur Nestorfrage (Изв Ђ стія II отд. 1898, I).

З циклю св. Миколая Слово про перенесеннє мощей св. Миколая найлїпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього і крім того про се ще статя Красовского Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово се має той інтерес, що належить до сьвята в грецькій церкві незвістного й уставленого наслїдком безпосереднїх зносин Руси з Італїєю (через паломників). (Инакшу гадку висловив Соболєвский Труды X съ Ђ зда III с. 64 — він уважає його написаним в Царгородї, але доказ, який він дає, — що Міри лежать по тій сторонї моря, нїчого не доводить — се міг сказати і Русин і Італїянин). Чуда видані два рази арх. Леонїдом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 — Житіе і чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, в друге в 1888 — Посмертныя чудеса св. Николая (в останнїм всї чотири чуда, в першім тільки три), з вступними розвідками. Нове виданнє в Макарієвих Міней; Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая — А. Вознесенскій і Гусевъ — Житіе и чудеса св. Николая чудотворца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.

Арх. Леонид в першій розвідцї довів неориґінальність жития, в другій виставив здогад, що всї 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житиє св. Миколая й написав слово про перенесеннє мощей, уставляючи сьвято 9 мая в 1090 р.; але докази на се слабі, властиво тільки оден — що Єфрем був у Царгородї, а уставляти сьвято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дїйсним митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і в XII в., і ріжними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що се лише дублєт чуда св. Климента — Владиміровъ Др. рус. лит. c. 57, Франко Св. Климент с. 280-1; др. Франко ставить здогад, що тут маємо слїд емуляції нової київської катедри св. Софії, що мала ту чудовну ікону ”Мокрого Миколая”, з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але звязь сих чуд в дїйсности не так ясна.

Послания Симона й Поликарпа, незважаючи на свою незвичайну популярність і велику вартість, студийовані досить мало. З давнїйшої лїтератури треба згадати: Кубаревъ О Патерик Ђ Печерскомъ. — Чтенія московські 1847, IX, й О редакціяхъ Патерика Печ. — ibid. 1858, III. Макарій Обзоръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика — Историческія чтенія о язык Ђ и словесн. академіи, 1856-7 рр., і потім в Історії церкви т. III c. 181 і далї. Голубинскій І. 1 c. 628 і далї (кілька дотепних уваг). Викторовъ — Составители Кіевопечер. Патерика и дальн Ђ йшая его судьба, 1871, Воронїж. Яковлевъ — Древне-кіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новійше: Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и печерская л Ђ топись (Изв Ђ стія II отд. академіи 1897, III — в сїй розвідцї пробує він відріжнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісїм, але оперує дуже пеповним материялом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Ж. М. Н. П. 1898, III). Абрамовичъ Изсл Ђ дованія о Кіево-Печерскомъ Патерик Ђ какъ историко-литературномъ памятник Ђ , 1902 (Изв Ђ стія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Hohlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.

З текстом стоїть річ ще гірше. Одиноке досї виданнє Яковлева — Памятники русской литературы XII и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він навіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимірова ор. c., в екскурсї.

37. Лїтописи (до c. 487 і далї).

Лїтература Найдавнїйшої лїтописи вказана у мене в екскурсї І тому. Додати: Шахматов — Радзивиловская л Ђ топись, 1902, Толковая Палея и русская л Ђ топись, 1904 (Статьи по славянов Ђ д Ђ нію, І), Сказанія о призваніи Варяговъ (лїтературна аналїза) — Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1904. IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ ”Начальной л Ђ тописи” (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ л Ђ тописнаго сказанія о св.Владимір Ђ (Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя пред Ђ лка начальной л Ђ тописи (Ж. М. Н. П. 1905. III).

Лїтература Київської лїтописи далеко біднїйша від Найдавнїйшої; головна праця — Бестужева-Рюміна О состав Ђ русскихъ л Ђ тописей, 1868, окрім того: замітки Поґодіна в IV т. його Изсл Ђ дованій, Соловйова (т. І c. 781 і далї), Костомарова Лекціи по русской исторіи, Маркевича О русскихъ л Ђ тописяхь, вип. II, 1885