Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Жагунсо не довелося виїжджати з плантацій — ні жагунсо Мелка, Жезуїньйо, Коріолано, Амансіо Леала, ні жагунсо Алтіно, Арістотелеса, Рібейріньйо. Це виявилось зайвим.

Виборча кампанія набула нових форм, раніше невідомих у цих краях. Про них не знали ані в Ільєусі, ні в Ітабуні, ні в Піранжі, ні в Агуа-Преті, одне слово, у всій зоні какао. Колись кандидати, упевнені в своїй перемозі, навіть не з'являлися перед виборцями. Вони відвідували тільки впливових полковників, власників чималих земельних володінь і величезних плантацій какао. Цього разу все було по-іншому. Жоден з кандидатів не був упевнений в своїй перемозі, тому доводилося завойовувати голоси. Раніше полковники ухвалювали, за кого голосувати, керуючись вказівками Раміро Бастоса. Тепер все перевернулося: коли Раміро ще командував у Ільєусі, то в Ітабуні повновладним господарем був Арістотелес, його ворог. І той, і другий підтримували уряд штату. А кого підтримає уряд після виборів? Мундіньйо не допустить, щоб Арістотелес порвав з губернатором.

В суперечках, що точилися в барах, в «Папеларіа Моделе», на рибному базарі думки роздвоювались. Одні твердили, що уряд буде, як і раніше, на боці Раміро Бастоса, визнає тільки його кандидатуру і його кандидатів, навіть коли вони зазнають поразки. Хіба не старий полковник був оплотом уряду штату, хіба не він у години скрути підтримував уряд? Другі вважали, що уряд стане на бік тих, хто переможе на виборах. Термін правління попереднього губернатора закінчувався, а новому, щоб управляти штатом, знадобиться підтримка. Якщо Мундіньйо переможе, казали вони, новий губернатор його визнає, бо тоді уряд штату зможе розраховувати на Ільєус та Ітабуну. Бастоси вже не варті нічого, вони нагадують спрацьовану машину, місце якої на смітнику. Треті були впевнені, що уряд намагатиметься домовитись з обома напрямками. Він, мовляв, не визнає Мундіньйо, надавши можливість Алфредо Бастосу, як і раніше, одержувати платню федерального депутата. В палаті штату уряд продовжуватиме підтримувати саме його. Але Капітана, в перемозі якого ні в кого не було навіть сумніву, уряд визнає. Префектом Ітабуни буде обрано, звичайно, прибічника Арістотелеса — одного з його кумів, аби зберегти владу в руках полковника. А посаду сенатора штату, яка звільниться після смерті Раміро, передбачали вони, уряд, очевидно, запропонує Мундіньйо. Адже старому вже добирається до дев'яноста.

— Ну, він дотягне і до ста…

— Все може бути. Тоді Мундіньйо доведеться зачекати сенаторської вакансії.

— Таким чином, уряд зможе зберегти дружні відносини з обома партіями і посилити свої позиції на півдні штату.

— Завершиться все тим, що він зіпсує відносини і з тими, і з іншими…

Поки громадяни висловлювали передбачення і сперечалися, кандидати обох угруповань розвинули бурхливу діяльність. Вони здійснювали візити, їздили по всій зоні, хрестили немовлят, дарували різні подарунки, влаштовували мітинги, виголошували промови. В Ільєусі, Ітабуні і селищах щонеділі скликалися збори. Капітан виголосив понад п'ятдесят промов. Він позбувся голосу і неймовірно хрипів, повторюючи свої розкішні тиради, в яких, здавалося, обіцяв усе, окрім пташиного молока. Ішлося в них і про докорінні реформи, і про нові дороги, і про різні удосконалення — словом, про все, чого не встиг здійснити його незабутній батько Казузо де Олівейра. Маурісіо Каїрес не залишався в боргу перед Капітаном. У той час, коли Капітан виступав на майдані Сеабра, він цитував біблію на майдані Руя Барбози. Жоан Фулженсіо стверджував:

— Я вже напам'ять вивчив Старий завіт, стільки раз доводилось мені слухати промови Маурісіо. Якщо він переможе, то запровадить обов'язкове хорове читання біблії на міському майдані під керівництвом падре Сесіліо. Бо падре Базіліо зі всієї біблії засвоїв лише одне — слова господні: «Плодіться і розмножуйтеся!»

Але коли Капітан і Маурісіо Каїрес не виїздили за межі муніципалітету Ільєус, то Мундіньйо, Алфредо й Езекієл охоплювали й Ітабуну, і Феррадас, і Макуко, подорожуючи по всій зоні какао, бо їхня доля залежала від голосування по району. Навіть доктор Вітор Мело, наляканий звісткою про малоймовірність його переобрання, що дійшла до Ріо, виїхав на «Іті» в Ільєус, кленучи непокірних жителів краю какао. Він покинув затишний медичний кабінет, де лікував нерви пересичених жінок, і залишив нудьгувати француженок з кабаре «Ассіріо» і хористок мюзикхольних груп, попередньо поскаржившись Еміліо Фалкану, своєму колезі по республіканській партії, депутату від Сан-Пауло:

— Хто він, цей ваш родич, який вирішив виборювати у мене депутатське крісло? Якийсь Мундіньйо, ви його знаєте?

— Це мій молодший брат. Я вже знаю про його наміри.

Депутат від зони какао злякався. Якщо Мундіньйо — брат Еміліо і Лоурівала, то його, Мело, переобранню, а тим паче визнанню його повноважень урядом, загрожує серйозна небезпека. Еміліо повів далі:

— Він божевільний. Раптом залишив усе і рушив на край світу. А потім виявляється, що він кандидат у депутати. Обіцяв прибути в палату з єдиним наміром: спростовувати мої промови… — Еміліо розсміявся і запитав: — Чому б вам не поміняти виборчої округи? Мундіньйо здатний на все, йому нічого не варто перемогти вас.

Але хіба Мело міг поміняти округу? Йому протегував один сенатор, дядько з материного боку, завдяки йому Мело і захопив вільне місце в сьомій виборчій окрузі Баїйї. Решту місць уже було зайнято. Хто ж захоче тепер помінятися з ним і почати боротьбу з братом Лоурівала Мендеса Фалкана, наймогутнішого кавового плантатора, що має вплив на самого президента республіки? Доктор Мело терміново виїхав у Ільєус.

Жоан Фулженсіо погодився з Ньо-Гало: найкраще, що міг зробити для себе депутат Вітор Мело, — це не з'являтися в Ільєусі. Бо він був навдивовижу несимпатичною постаттю.

— Мене нудить від одного його вигляду… — сказав Ньо-Гало.

Промови депутата Мело були малозрозумілими, оскільки в них переважала медична термінологія. («Від його виступів тхне карболкою», — стверджував Жоан Фулженсіо). Голос у нього пренеприємний — високий, майже жіночий, піджаки він носив дивовижного крою, з поясом, і, мабуть, зажив би слави гомосексуаліста, коли б