Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Кай ступив крок уперед, і я мало не впала, так різко від нього відскочила. Закрила очі рукою і злегка відвернулася, намагаючись триматися так, щоб він був на відстані витягнутої руки. Важко зітхнула і прибрала чубок з обличчя.

— Невже ти й справді про це думала? Фантазувала, як я буду з такою, як ти? — їдко оцінив мої дії альфа-козел. Подивилася на нього, сказав-то він це у своїй манері, от тільки... Погляд зовсім не такий, яким має бути.

Він так схожий на їжака, такий же колючий і з милою мордочкою. Альфа-їжак застиг вичікувально, дивлячись на мене, і я чомусь лише зараз помітила, що наша розмова пішла не в той бік.

— Так ти допоможеш Тасі?

— Я вже тобі сказав: ми захищаємо тільки своїх, — повторив він, усміхаючись, але насправді був чимось незадоволений. Від цього посмішка вийшла крива і неприродна.

Важко зітхнула і навела останній аргумент:

— Твоя мати штовхнула її зробити цей неправильний вибір! Тож тепер ти маєш виправити те, що вона накоїла!

Постаралася не думати, що Марго це чує, головне, щоб Кай почув. Може в нього є хоч крапля відповідальності, якщо не за себе, то за рідних?

— По-перше: я сам знаю кому і що "винен"! І твоя вовчиця не входить до списку тих, кому я щось винен. По-друге, ти не маєш жодного права мені вказувати! По-третє, вона мені не мати! — він тикав пальцем мені в груди, перераховуючи свої виправдання.

— Він має рацію, — сказала Марго, і ми обидва повернулися подивитися на неї.

Косметика безжально потекла з її обличчя, роблячи її старшою і жалюгіднішою на вигляд.

— Навіщо ви це зробили? — запитала я в неї нарешті.

— Її альфа, рік за роком знущається з неї, тільки тому, що вона відмовила йому. Чоловіків зводить з розуму відмова тієї, яку вони кохають, — жінка виразно подивилася на Кая за моєю спиною і потім на мене. — Уже двадцять років поспіль я щозими спостерігаю, як вони ставляться до неї все гірше й гірше.

Обличчя місис Тактовність набуло блідого відтінку, у кожному слові чувся жаль.

— Адже я просила тебе взяти її до себе, пам'ятаєш? — у голосі Марго неприховане звинувачення.

— Це було давно, Марго, — почула його виправдання над вухом.

Вони це все говорили, а я зависла на фразі Марго "вже двадцять років поспіль". Це скільки ж років моїй Тасі насправді?! А я її молодшою і беззахиснішою вважала.

— І чому ти не зробив це зараз, коли вона сподобалася Дарині? — розлютилася Марго, і її тон. Таке враження, що я розпещена дівчинка, а Тася — нова лялька, яку Кай, як мій татусь, має мені купити.

— Хто ти така, щоб вказувати мені кого брати в зграю, а кого ні?! — процідив крізь зуби Кай.

— Ось! Бачиш, які вони?! Після того, як він мені відмовив, я почала шукати інший спосіб врятувати її. Мені не спало нічого на думку, окрім, як допомогти їй знайти свою пару серед людей. Мені навіть довелося поговорити з Михайлом про ту ніч уперше за двадцять років, щоб дізнатися, що точно він зробив, щоб знайти свою пару! — Марго махнула на вовка рукою, усе в її жестах свідчило про те, що вона щиро переживала і старалася.

— Але навіщо? Невже не було іншого виходу? Адже вона може нашкодити й собі й іншим! — розгублено запитала в неї.

— Білий Вовк завжди не просто так виконує бажання! Це вовки думають, що він їхній покровитель! Насправді за всі бажання, що він виконує, бере неспівмірну плату. Плата, яку заплатили ми з Михайлом, була величезною. Ніхто й не каже, що щось настільки цінне, як шанс на спокійне щасливе життя поруч із коханим, коштуватиме дешево. Але в її випадку — це останній шанс! Терпіння Ельнара закінчилося, я чула, що з нею збиралися зробити після того, як альфа отримає свій приз, — жінка скривилася в огиді.

По тілу пройшли мурашки, Тася була впевнена, що її не вб'ють. Але якщо так подумати, якби цей отримав мене, вона б уже не була йому потрібна, і тоді він би вигнав зі зграї її, а потім убив. Можливо, Ельнар би не зібрався її вбивати, якби я тут не з'явилася. А тепер Тасі загрожує смертельна небезпека, через мене.

— Кай! — я повернулася до альфа-їжака, який стояв просто за моєю спиною.

Мабуть, я ні на кого не дивилася з таким німим благанням, як на нього. Але Кай на те й альфа-козел, щоб його ніяк це не пройняло.

— Марго, принеси їй поїсти, — скомандував він холодно, не відриваючись дивлячись на мене.

Місис Тактовність пішла, і ми залишилися наодинці.

— Скажи "так", — нарешті заговорив він, а то я вже відчувала, що зараз розплачуся.

— Що "так"? — перепитала злегка розгублено. Мене гіпнозують його очі, чи вся справа в запаху його тіла, від якого так паморочиться голова.

— Скажи мені "так", — повторив він твердіше, виразно дивлячись на мене. Теплі пальці торкнулися скроні, пройшлися по ній і прибрали пасмо з обличчя. Мимоволі прикрила очі, від цієї ніжності, було так добре, що довелося силою змусити себе згадати про головне. Мозок відмовлявся працювати, і я не відразу зрозуміла, про що він просить. Сказати йому "так"?

— Ні, — шепочу вперто і майже одразу шкодую про це.