Читати книгу - "11/22/63"

— Я можу дати вам щось знеболювальне, якщо офіцери не заперечують.

Вони не заперечували, заперечив я. Попереду була найважливіша година в моєму — і в Сейді — житті. Я не бажав затуманювати собі мозок, коли таке навколо відбувається.

— У вас є порошок Гуді від головного болю?

Перрі наморщив носа, немов почув щось неприємне.

— Я маю аспірин і емприн[672]. Емприн трохи сильніший.

— Дайте мені тоді його. І ще одно, докторе Перрі?

Він підняв очі від свого саквояжа.

— Ми з Сейді не зробили нічого поганого. Вона віддала своє життя за свою країну… а я б віддав своє за неї. Просто мені не випало шансу.

— Якщо так, дозвольте мені бути першим, хто вам подякує. Від імені всієї країни.

— А президент. Де він зараз? Ви знаєте?

Доктор Перрі подивився на копів, звівши брови запитально. Ті подивилися один на одного, один з них промовив:

— Він поїхав до Остіна виступати з промовою на якомусь офіційному обіді, як і було заплановано графіком. Я не знаю, чи це каже про його відчайдушну хоробрість чи про його дурість.

«Можливо, — подумав я, — розіб’ється лайнер „Ер Форс-1“, загине Кеннеді і всі, хто перебувають разом з ним на борту. Можливо, у нього трапиться інфаркт або фатальний інсульт. Можливо, якийсь інший серливий душогуб націлиться відстрелити йому його симпатичну голову». Чи діє опірне минуле проти вже змінених явищ так само, як проти агентів змін? Я не знав. Та й не дуже тим переймався. Я свою роль виконав. Що відбуватиметься з Кеннеді відтепер не належить до кола моїх справ.

— Я чув по радіо, що Джекі зараз не з ним, — сказав Перрі тихо. — Він відіслав її на ранчо віце-президента у Джонсон-сіті. А сам туди до неї приїде на вікенд, як і планувалося. Якщо ж те, що ви сказали, Джордже, правда…

— Я думаю, вже достатньо, доку, — перебив один з копів. Самому мені дійсно було вже достатньо; для Мела Перрі я знову став Джорджем.

Доктор Перрі, котрий мав власний запас притаманного лікарям гонору, проігнорував копа.

— Якщо те, що ви кажете, правда, тоді я передбачаю поїздку до Вашингтона у вашому майбутньому. І вельми ймовірну церемонію нагородження у Трояндовому садочку[673].

Після відбуття лікаря мене знову залишили на самоті. Хоча насправді це не так; Сейді теж була там, зі мною. «Як ми танцювали», — промовила вона перед тим, як піти з цього світу. Я міг заплющити очі й побачити її серед вервечки дівчат, як вона рухає плечима, танцює медісон. У цьому спогаді вона сміється, розвівається її волосся, а обличчя в неї бездоганне. Хірургія 2011 року чимало могла б виправити з того, що наробив Джон Клейтон цьому обличчю, але я гадав, що володію ще кращою технікою. Тобто, якщо матиму шанс нею скористатися.

4

Мені дозволили варитися у власному болючому соку дві години, переш ніж знову відчинилися двері кімнати для допитів. Увійшли двоє. Один, дивлячись з-під капелюха «Стетсон» очима пса породи басет-хаунд, відрекомендувався капітаном Віллом Фріцем з поліції Далласа. Він мав з собою портфель — але не мій портфель, отже, з цього боку все було гаразд.

У другого були важкі щелепи, колір лиця п’янички і коротке чорне волосся, що сяяло від тоніку. Очі він мав гострі, допитливі і трохи стривожені. Із внутрішньої кишені піджака він видобув посвідчення й розкрив його переді мною.

— Джеймс Гості, містере Емберсон. Федеральне бюро розслідувань.

«Ти маєш всі причини тривожитися, — подумав я. — Ти той, на кого було покладено завдання відстежувати Лі, хіба не так, агенте Гості?»

Вілл Фріц сказав:

— Нам би хотілося поставити вам кілька запитань, містере Емберсон.

— Так, — кивнув я. — А мені хотілося б забратися звідси. З людьми, які рятують президента Сполучених Штатів, зазвичай не поводяться, як зі злочинцями.

— Годі, годі, — заговорив агент Гості. — Ми ж вам прислали дока, хіба ні? І не просто якогось дока, а вашого дока.

— Ставте ваші запитання, — сказав я.

І приготувався танцювати.

5

Фріц відкрив свій портфель і дістав пластиковий пакет з приліпленою до нього етикеткою «докази». Всередині лежав мій револьвер.

— Містере Емберсон, ми знайшли це долі під барикадою з коробок, яку нагромадив Освальд. Це належало йому, як ви вважаєте?

— Ні, це «поліцейський спеціальний». Це мій. Лі теж мав револьвер 38-го калібру, але в нього була модель «Вікторі». Якщо його револьвера нема при тілі, то ви його, либонь, знайдете там, де він мешкав.

Фріц з Гості здивовано подивились один на одного, потім знову на мене.

— Отже, ви визнаєте, що знали Освальда, — сказав Фріц.

— Так, хоча й не дуже добре. Я не знав, де він живе, а то інакше пішов би туди.

— Якщо вже зайшла мова, — сказав Гості, — він знімав кімнату на Беклі-стрит. Записаний там під іменем О. Г. Лі. Схоже, що він мав також інші псевдоніми. Алек Хідель. На це ім’я він отримував пошту.

— Жінка й дитина жили не з ним? — спитав я.

Гості всміхнувся. Це розсунуло його шелепи приблизно на милю в протилежних напрямках.

— Хто тут ставить запитання, містере Емберсон?

— Ми обоє, — відповів я. — Я ризикував своїм життям, щоб урятувати президента, а моя наречена своє життя віддала за це, отже, гадаю, я маю право ставити запитання.

А тоді я почав дивитися, наскільки жорстко вони діятимуть. Якщо дійсно жорстко, значить, вони вважають, що я був співучасником. Зовсім легенько — не вважають, але бажають пересвідчитися. Виявилося, що десь посередині між тим й іншим.

Фріц своїм оцупкуватим пальцем крутив пакет з револьвером всередині.

— Я розкажу вам, що могло відбуватися, містере Емберсон. Я не кажу, що саме так все відбувалося, але ви мусите довести нам інше.

— Угу, а ви телефонували батькам Сейді? Вони живуть у Саванні. Вам також треба зателефонувати Діку Сімонсу й Еллен Докерті, в Джоді. Вони для неї були як названі батьки. — Я задумався. — Для неї й мене також, насправді. Я збирався попросити Діка бути моїм дружбою на нашому весіллі.

Фріц залишив мої слова поза увагою.

— Могло відбуватися ось що: ви і ваша дівчина були спільниками Освальда. А там, можливо, наприкінці ви схарапудились.

Вічно популярна теорія змови. Куди ж порядним людям без неї?

— Можливо, в останню хвилину ви усвідомили, що готувалися застрелити найвпливовішу людину у всьому світі, — заговорив Гості. — На вас зійшов момент просвітління. Тому ви його зупинили. Якщо все відбувалося так, ви можете