Читати книгу - "Бенкет круків"

У замку чекало двадцять мулів, а також двоє погоничів і леді Міранда Ройс. Донька лорда Нестора виявилася пишною коротункою одного віку з Майєю Стоун, але Майя — струнка й сильна, а Міранда — пухка й пахка, пишна і в стегнах, і в талії, і особливо у грудях. Густі каштанові кучері обрамляли круглі червоні щоки, маленький ротик і пару жвавих карих очей. Коли Роберт боязко виліз із цебра, вона опустилася перед ним у сніг, поцілувала йому руку й розцілувала в обидві щоки.

— Мілорде,— сказала вона,— ви так виросли!

— Справді? — задоволено перепитав Роберт.

— Ви скоро вже вищий за мене станете,— збрехала леді. Звівшись на ноги, вона обтріпала сніг зі спідниці.— А ти, певно, донька лорда-оборонця,— докинула вона, коли цебро з гуркотом поїхало назад нагору.— Мені переказували, що ти красуня. Бачу, це правда.

— Міледі дуже люб'язна,— присіла Алейн у реверансі.

— Люб'язна? — розсміялася старша дівчина.— Як це нудно! От бешкети — це інша справа. Поки їхатимемо вниз, маєш поділитися зі мною всіма таємницями. Можна кликати тебе Алейн?

— Як зволите, міледі.

«Але жодних таємниць ти в мене не вивідаєш».

— Це я у Місячній брамі міледі, але тут, у горах, можеш кликати мене Рандою. Скільки тобі років, Алейн?

— Чотирнадцять, міледі,— озвалася вона, бо давно вже вирішила: нехай Алейн Стоун буде більше, ніж Сансі Старк.

— Ранда,— виправила Міранда.— Таке враження, що вже сто років минуло відтоді, як мені було чотирнадцять. Яка я тоді була наївна і цнотлива! А ти цнотлива, Алейн?

Алейн спалахнула.

— Не можна про таке пита... Так, звісно.

— Бережеш себе для лорда Роберта? — підкусила леді Міранда.— Чи якийсь палкий зброєносець мріє про твої принади?

— Ні,— озвалася Алейн, а Роберт водночас мовив:

— Це моя подруга. Теранс і Гайлз її не отримають.

На той час спустилося вже друге цебро, м'яко приземлившись на гірку підмерзлого снігу. З нього з'явився мейстер Колмон у супроводі зброєносців — Теранса і Гайлза. Далі прибули Мадді та Гретчел разом з Майєю Стоун. Байстрючка одразу перебрала командування.

— У горах краще не купчитися,— звернулася вона до інших погоничів.— Я беру з собою лорда Роберта і його почет. Оссі, ви поведете сера Лотора з рештою, тільки зачекайте годинку, поки ми від'їдемо. Морквянику, ви берете скрині та ящики.

У вирі розмаяного чорного волосся вона обернулася до Роберта Арина.

— На якому мулі ви сьогодні поїдете, мілорде?

— Всі вони смердять. Я поїду на сірому, з відкушеним вухом. І нехай Алейн їде зі мною. І Міранда теж.

— Де дозволятиме дорога. Ходімо, мілорде, всадовимо вас на мула. В повітрі вже пахне сніговієм.

Та поки приготувалися до виїзду, минуло ще півгодини. Коли всі нарешті сиділи на мулах, Майя кинула рішучу команду, і двоє вояків Неба розчахнули браму. Майя вела перед, за нею їхав лорд Роберт, сповитий у свій ведмежий плащ. За ним їхали Алейн з Мірандою Ройс, тоді Гретчел і Мадді, а далі Теранс Ліндерлі й Гайлз Графтон. Замикав валку мейстер Колмон, ведучи поряд ще одного мула, навантаженого скринями з травами й настоянками.

За мурами одразу почав відчуватися вітер. Тут ще не росли дерева, тож валка була відкрита всім вітрам. Алейн раділа, що так тепло вдягнулася. Ззаду гучно виляскував плащ, а несподіваний порив вітру зірвав з голови каптур. Вона розсміялася, а от Роберт за кілька ярдів попереду, скулившись, мовив:

— Холодно! Слід повернутися й почекати, поки потеплішає.

— У долині стане тепліше, мілорде,— озвалася Майя.— От побачите, коли спустимося.

— Не хочу я нічого бачити,— відказав Роберт, але Майя не звернула уваги.

Дорога являла собою нерівні прольоти східців, видовбаних у гірському схилі, але мули знали тут кожен дюйм. Алейн це втішило. Чергування пір року, всі ці морози й відлиги вельми позначилися на камінні, яке тут і там уже обвалювалося. На скелях лежали острівці сліпучо-білого снігу. Ясно світило сонце, небо було блакитне, а над головою на крилах вітру кружляли соколи.

Нагорі схил був найкрутіший, і східці не спускалися прямо вниз, а петляли туди-сюди. «Піднімалася в гори Санса Старк, а спускається Алейн Стоун». Дивна це була думка. Тут дівчина пригадала, що коли піднімалися нагору, Майя веліла не відривати очей від стежки. «Вгору дивіться, а не вниз»,— сказала вона тоді... але на спуску це було неможливо. «Можу заплющити очі. Мул сам знає дорогу, мені не потрібно його спрямовувати». Але так радше вчинила б Санса, перелякане дівчисько. Алейн же — доросла жінка, хоробра байстрючка.

Спершу їхали вервечкою, але трохи нижче стежка поширшала, так що цілком поміщалося двоє, тож до Алейн під'їхала Міранда Ройс.

— Ми від твого батька листа отримали,— сказала вона спокійно, наче сиділа з септою за шиттям.— Пише, що вже їде додому і сподівається зовсім скоро побачитися з рідною донечкою. Пише, що Лайонел Корбрей дуже задоволений дружиною, а ще більше — її дівизною. Сподіваюся, лорд Лайонел не забуде, з ким йому слід лягати в ліжко. А ще лорд Пітир пише, що на весілля, здивувавши всіх, приїхала леді Вейнвуд разом з лицарем Дев'ятизір'я.

— Аня Вейнвуд? Справді?

Схоже, лордів-декларантів замість шістьох уже троє зосталося. Спускаючись із гір, Пітир Бейліш сподівався перетягнути на свій бік Саймонда Темплтона, але щодо леді Вейнвуд певності не мав.

— А ще листи були? — запитала Алейн. Соколине Гніздо настільки відлюдне, що кортіло послухати новини зі світу, хай якими банальними й несуттєвими вони будуть.

— Від твого батька — ні, та були інші птахи. Війна триває всюди, окрім як у нас. Річкорин здався, однак Драконстон і Штормокрай досі зберігають вірність лорду Станісу.

— Леді Лайса дуже мудро вчинила, не вплутавши нас у це.

Міранда хитро посміхнулася.

— Так, вона завжди була взірцем мудрості,— зронила вона й посовалась у сідлі.— Чого це мули такі кістляві та прикрі? Майя їх погано їх годує. На гарному товстому мулі їхати було б набагато приємніше... Знаєш, обрали нового верховного септона. А, і в Нічній варті тепер малолітній командувач, якийсь байстрюк Едарда Старка.

— Джон Сноу? — здивовано випалила Алейн.

— Сноу? Ну, мабуть, і справді Сноу, це логічно.

Сто років уже вона не згадувала Джона Сноу. Він же всього-на-всього зведенюк, а проте... оскільки Роба, Брана й Рикона більше немає, у неї лишається один-єдиний брат — Джон