Читати книгу - "Тінь гори"

— Але до яких конкретно сакральних тестів ви зверталися під час свого аналізу, майстре-джі?

— Наша спільна людяність і є цим сакральним текстом мирного людського серця,— сказав Ідрис.— І ми лише почали його писати.

— І як саме вираження цих позитивних характеристик веде нас до мети? — не заспокоювався Амбіційний.

— Ми — люди, народжені зі здатністю акумулювати нееволюційні знання і формувати нашу поведінку так само, як тварини,— пояснив Ідрис, тягнучись по склянку води.— Що є надзвичайно важким завданням для інших тварин, але надзвичайно простим для нас, дякуючи Божественному.

— А можна конкретніше про нееволюційні знання, майстре-джі? — запитав Підозріливий.— Я не знайомий з цим терміном.

— Це речі, які ми знаємо, але нам їх необов’язково знати для того, щоб вижити. Додаткові знання про все.

— Ми багато чого знаємо,— заявив Амбіційний.— Це навряд чи можна назвати одкровенням. І ми здатні формувати нашу поведінку. Де ви вбачаєте в цьому суть, майстре-джі?

— Без жодної з цих речей,— провадив Ідрис,— ми не можемо претендувати на долю. Але завдяки їм обом існування нашої долі не викликає сумнівів.

— Як, майстре-джі?

— Ми не будемо приматами вічно. Ми можемо змінюватися. Ми постійно змінюємося. Ми відкриємо більшість існуючих законів і контролюватимемо нашу еволюцію. Це випадок, коли доля контролює ДНК, а не навпаки, як було раніше, до цієї миті.

— А ви можете дати визначення долі? — зажадав Амбіційний.

— Доля — це скарб, який ми знаходимо, усвідомлюючи свою смертність.

— О так! — заволала Карла.— Пробачте!

— А може, прийшов момент,— запропонував Ідрис,— зробити перерву і відпочити перед наступною порцією виклику?

Учні підвелися, щоб відвести мудреців до їхньої печери. Мудреці попрямували геть, насупившись у роздумах.

Ідрис роззирнувся, і Силвано запропонував йому свою руку. Ідрис зустрівся з Карлою очима і посміхнувся нам.

— Радий тебе тут бачити, Карло,— мовив він, коли ми поверталися до його печери з Силвано.— Так приємно бачити вас двох разом!

— А знаєте,— сказав Вінсон, коли ми залишилися наодинці.— Гадаю, що починаю освоюватися. Карло, ти щось вигадала з футболками. Ти ж нотуєш усе це, Рендалле, правда?

— Роблю ретельні нотатки, пане Вінсон.

— Я б хотів їх потім побачити.

— Я також,— мовила Карла.

— І я,— погодивсь я.

— Дуже добре, що ми це владнали,— сказав Дідьє.— А тепер може хтось нарешті відчинить бар? Моя душа, може, й удосконалюється, але розум благає про милосердя.

Розділ 80

Підозріливий мав ще одне запитання на продовження змагання, але Ідрис спокійно підніс руку — наполегливо, утихомиривши всіх, і полинув за обрій своїх роздумів.

— Наскільки я бачу,— тихо почав він, а та піднята рука була неначе тризубець чистого терпіння,— ми — це єдиний вид, наділений здатністю бути чимось більшим, ніж є зараз, а можливо, навіть більшим, ніж мріємо стати, і потенціалом дістатися куди забажаємо.

Він на мить зупинився.

— Чому ми дозволяємо кільком штовхати багатьох на змагання, споживання і боротьбу? — провадив Ідрис.— Коли вже ми почнемо вимагати миру так само пристрасно, як вимагаємо свободи?

Раптові сльози покотилися на його повернуті догори долоні, що лежали на колінах.

— Пробачте мені,— сказав він, витираючи очі зворотом долоні.

— Великий мудрецю,— звернувся Дайте Подумати, співчутливо ллючи сльози разом з ним.— Сьогодні нас усіх привела сюди сила любові. Нехай ми всі будемо щасливі у своїх духовних зусиллях.

Ідрис розсміявся, струшуючи з очей місячне каміння сліз.

— Це семантична помилка, великий учителю,— зауважив він, заспокоївшись.— Любов не має сили, бо її можна подарувати лише на власне бажання.

— Дуже добре,— посміхнувся Дайте Подумати,— що таке Сила?

— Сила впливає на людей і процеси або спрямовує їх,— пояснив Ідрис.— Сила — це міра контролю і завжди пов’язана з авторитетністю. Сила — це страх, що підкоряється жадобі. Любов позбавлена страху і жадоби, так само як авторитетності чи контролю, і саме тому вона є вищою за ілюзію сили.

— А як щодо сили зцілення? — нагадав Сварливий.— Ви її заперечуєте?

— А це енергія зцілення, майстре-джі. Кожен цілитель знає, що в цьому немає сили, але енергія існує в надлишку. Енергія — це процес. Сила — це спроба вплинути на процес, скерувати чи контролювати його.

— Навіть сила молитви, майстре-джі? — поцікавився Амбіційний.— Хіба такого не існує?

— Існує духовна енергія молитви,— відповів Ідрис,— так само як і духовна енергія любові, й обидві є резервуарами благодаті, але не існує сили. Енергія — це процес, а сила — це спроба контролювати процес.

Вінсон поривався заговорити.

— Сила — погана, енергія — хороша,— прошепотів він Карлі.— Абсолютна сила псує.

— Дуже добре, Стюарте,— радісно озвалася Карла.

— Скористаймося кальяном,— запропонував мудрецям Ідрис.

— Дуже добре, Ідрисе,— навіть радісніше прошепотів Дідьє, і зібрання розслабилося, доки мудреці та мій французький друг задовольняли свої бажання.

— Продовжимо? — запропонував Ідрис, коли мудреці зловили достатньо кайфу, щоб знову спуститися до метафізики.

— Звісно,— відповіли мудреці.

— Той факт, що ми такі як є,— мовив Ідрис, наче дискусія і не переривалася,— та ставимо влучні запитання, незважаючи на те, скільки століть знадобиться, щоб докопатися до правди,— це, власне, і є долею. Доля також, як і життя,— це раптове явище.

Вінсон нахилився, щоб прошепотіти запитання, але Карла його випередила.

— Енергія плюс напрямок дорівнює доля,— випалила вона, зосереджена на дебатах.

— Але доля? — сказав Підозріливий, і цього теплого вечора його виголена голова виблискувала від поту.— Ви можете ще раз це пояснити?

— Наша людська доля — це факт, а не гіпотеза,— мовив Ідрис.— Доля — це можливість сфокусувати духовну енергію у формі волі, щоб змінити майбутній напрямок нашого життя. Ми всі більшою чи меншою мірою робимо це з нашим особистим життям і з колективним життям людства. Ми вже живемо скерованим життям і лише самі можемо це усвідомити і скерувати його позитивніше.

— Але як таке можливо усвідомити? — наполягав Дайте Подумати.

— Виражаючи низку позитивних характеристик найкращим чином,— підказав Ідрис.— Саме це і є реалізацією душі, яка виражається у людській доброті й хоробрості.

— Але навіщо? — запитав Амбіційний.— Навіщо комусь напружуватися й робити хороші, позитивні речі? Чому просто не працювати заради власної вигоди? Оскільки ви так полюбляєте науку, то хіба це не еволюція?

— Жодним чином,— посміхнувся