Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Киваю та неохоче виринаю з обіймів. Коліна досі трусяться.
- До завтра, - шепочу на прощання і йду. Через декілька метрів згадую:
- Адаме, - обертаюся, - твоя куртка!
- Залиш, - киваю та продовжую йти до свого будинку, наче на смертну кару. Чітко розумію, що скандалу сьогодні не уникнути, але й не можу боротися зі щасливою посмішкою.
Дістаю із сумочки ключ та відчиняю ворота. Кидаю погляд на годинник – о пів на першу ночі. Світло у будинку горить. Прямую до дверей та заходжу всередину.
- Де ти була? – летить від мами з порогу.
- Добиралася додому. Приїхала на таксі, - бурмочу, але й так знаю, що мене ніхто не почує.
- До кабінету батька, швидко! – спрямовує палець на другий поверх. Дивуюся, як не коментує мій зовнішній вигляд.
Підіймаюся сходами та підходжу до потрібних дверей. Стукаю за звичкою, відчиняю двері та проходжу всередину.
- Хіба ми виховували тебе, як хвойду? – летить з порогу.
- Ні.
- Де ти совалася увесь вечір, коли мала бути з Давидом? – підіймаю голову і боковим зором помічаю, що той самий Давид сидить під вікном на дивані та посьорбує алкоголь зі склянки.
- Я і була з ним, поки…
- Поки тебе не почав лапати якийсь шмаркач? А твій наречений змушений був відвойовувати твою честь? А вона взагалі у тебе є? Поглянь на себе! Розтріпана і одягнута незрозуміло у що! З ким ти була?! – репетує, гепаючи рукою в стіл.
- Сама, - не збираюся підставляти Адама, адже знаю, яким мстивим може бути батько. – Тату, якби ти так контролював свого сина, як мене…
- Не смій! – ричить. - Він – чоловік! А ти жінка! Твоє завдання у житті – гріти ліжко чоловіка та народжувати дітей!
- Давиде, - повертаю голову до цієї мерзенної людини, - не хочеш розказати, як усе було насправді?
- Я уже розказав, - задирає вгору розтовчений писок.
- Ти в курсі, що там були камери? – блефую і насолоджуюся його ступором.
- Каміло! – знову кричить батько, - ще один такий вибрик і можеш забути про свого коня! - вмить холону. Тільки не це! - Я знайду чим тебе зайняти у той час, що звільниться! Йди геть і приведи себе в порядок! – розвертаюся та прямую до виходу. – І ще одне. Весілля відбудеться в грудні.
- Що? – обертаюся.
- Що чула. Три місяці на підготовку. Можеш вибирати сукню. Йди.
Вилітаю з кабінету та біжу до своєї кімнати. Скидаю туфлі та куртку Адама, яку зминаю в обіймах. Падаю на ліжко, втикаючись у комір, який досі зберіг запах його парфумів, та виливаю усі гіркі сльози у цупку тканину.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська», після закриття браузера.