Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Тобі під такт!

Відьма одсахнулася з гнівом і жахом.

Впізнала вже, опудало погане?

Впізнала ти свого володаря?

Захочу я — й тебе, й твого звір'я

Перед очима враз не стане!

Забула вже вбрання червоне це

І півняче перо на капелюшу?

Чи, може, я сховав лице?

Чи, може, сам назватись мушу?

В і д ь м а

Пробачте, пане, за прийом!

Та, бачу, ви не з копитом.

Та й де ж це ваші вірні круки?[49]

М е ф і с т о ф е л ь

Гаразд, цей раз забудьмо зло!

Води чимало утекло

Од часу нашої розлуки.

Тепер прогрес, що світ весь охопив,

І чорта навіть зачепив;

Північні привиди вступилися з дороги;

Де стрінеш кігті, хвіст і роги?

От кінської ноги — не можу я зректись,

Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,

Бо рада є й на те: тепер же повелись

Фальшиві литки в моду всюди.

В і д ь м а

(пританцьовуючи)

Ой я п'яна і без вина —

Вернувсь мій пан, мій сатана!

М е ф і с т о ф е л ь

Не зви мене більш тим ім'ям!

В і д ь м а

Чому? Хіба ж воно завадить вам?

М е ф і с т о ф е л ь

Із тим ім'ям ми в книгу притч попали,

Та не пішло те на корúсть людцям:

Лихого відреклись, а добрими не стали.

Тепер я — «пан барон», ти так мене і зви;

Тепер я кавалер, як інші кавалери,

Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,

І герб шляхетський — ось диви.

(Робить сороміцький жест).

В і д ь м а

(заходиться реготом)

Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!

Такий жартун, як перше був!

М е ф і с т о ф е л ь

(до Фауста)

Мій друже, вчись, яким шляхом

Підходить треба до відьом.

В і д ь м а

А що ж сюди вас, панство, привело?

М е ф і с т о ф е л ь

Нам треба склянку, знаєш, того соку…

Та щоб пиття старе було!

Воно міцніє рік від року.

В і д ь м а

Та ось той сік, у цьому бутлю,

Сама я часто з нього дудлю —

Смачне, й ні крихти не смердить;

Чому б і вас не пригостить?

(Нишком).

Та як первісних чар нема в ції людини,

Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.

М е ф і с т о ф е л ь

Та не завадить, ні, бо чоловік це свій,

Найкріпшого дання йому готовий дать я,

Накресли круг, скажи закляття

І чару вщерть йому налий.

В і д ь м а  ворожить, химерно жестикулюючи, — обміркує круг і становить у нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи — почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп — піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває  Ф а у с т о в і, щоб підійшов.

Ф а у с т

(до Мефістофеля)

Скажи, нащо це готування,

Це химородне чаклування?

Усі ті витівки дурні

Давно вже ввірились мені.

М е ф і с т о ф е л ь

Нехай собі! То все на сміх;

Не будь же строгим ти до них!

Це мов лікарська процедура,

Щоб краще діяла мікстура.

(Примушує Фауста вступити в круг).

В і д ь м а

(починає високохмарно декламувати з книги)

Як досягти

До десяти?[50]

Один — як дим,

А два — сплива,

А три — зітри,

Чотири ж — виріж,

А п'ять — украдь,

А шість — ізчисть,

А сім — знесім,

А вісім — повісим,

А дев'ять що? — Нéвідь-що.

А десять — кудесять.

Отак-то лічим ми, відьмú.

Ф а у с т

З гарячки баба щось верзе.

М е ф і с т о ф е л ь

Стривай лишень, це ще не все.

Вся книга та з однакових мудрацій;

На неї й я поклав чимало праці.

Усіх тих таємниць, усіх тих протиріч

Ні дурень, ні мудрець не втямить ані гич.

І так ведеться вже давно:

Ми знаєм прикладів чимало,

Як кривду в правду обертало

Те «три в однім і в трьох одно»[51].

Отак повчають скрізь і всюди,

І з дурнями змагатись зась —

Бо, чуючи слова, звичайно вірять люди,

Що в них і думка є якась.

В і д ь м а

(ворожить далі)

Науки дар —

Немов між хмар,

Для людства таємниця!

А хто без дум,

Тому, мов на глум,

Вона спішить одкриться.

Ф а у с т

А може, годі? Чи не всé ще?

Вже як не трісне голова!

Здається, мов оті слова